вівторок, 4 серпня 2020 р.
Нова інструкція в УГКЦ про присутність церковних структур у мережі "Інтернет"
четвер, 2 квітня 2020 р.
Онлайн трансляція богослужінь із нашого храму Святої Анни м. Борислав
Запрошуємо вірних до участі в прямій трансляція з церкви Святої Анни в Бориславі.
Моліться з нами, ось за цим посиланням:
03247.com.ua/p/hram
Розпорядок богослужінь:
Кожний день
07:00 Вервиця-розарій
08:00 Свята Літургія
15:00 Вервиця за мир та спокій
в Україні і звільнення від короновірусу
В п`ятницю
17:30 Хресна дорога
19:00 Хресна дорога
В неділю
07:30 Святі Літургії
09:00 Святі Літургії
11:00 Святі Літургії
17:00 Святі Літургії
Моліться з нами, ось за цим посиланням:
03247.com.ua/p/hram
четвер, 13 лютого 2020 р.
Християнські фільми
Християнські фільми - Старий та Новий Завіти!
СТАРИЙ ЗАПОВІТ
Буття -
Сотворення – лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Сотворення світу згідно книги Буття -
Сотворення – ІІ лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Біблійне бачення людини – лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Біблійне бачення людини – ІІ лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Гріх Адама і Єви – лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Каїн та Авель - лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Каїн та Авель – ІІ лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Від Адама до Ноя - лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Від Адама до Ноя – ІІ лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Побачив Господь, що людська злоба на землі велика - лекція о. Романа Лаби, OSPPE - https://www.youtube.com/watch?v=EiKsEyDpEeQ&list=PLJvi7IOK1-1Dp3f6sj7-GfLlKTBtjlWmW&index=20
Ной був чоловік праведний... - лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Ковчег Ноя - лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Авраам - 1 частина -
Авраам - 2 частина -
Содом і Гоморра -
Патріарх Яків -
Йосиф -
Вихід –
Мойсей – (1 частина) -
Мойсей – (2 частина) –
Книга Суддів
Самсон і Даліла – 1 частина –
Самсон і Даліла - 2 ч -
Книга Рути -
Давид і Голіаф -
Цар Давид -
Цар Соломон -
Естера -
Псалми –
Вступ до Книги Псалмів - лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Псалом 1 - лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Соломон. Еклезіаст -
Книги пророків –
Пророк Єремія -
Даниїл -
НОВИЙ ЗАПОВІТ
Родовід Ісуса Христа - лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Святий Йосиф - лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Святий Йосиф – ІІ лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Мудреці зі Сходу - лекція о. Романа Лаби, OSPPE –
Мудреці зі Сходу – ІІ лекція о. Романа Лаби, OSPPE –
Мудреці зі Сходу – ІІІ лекція о. Романа Лаби, OSPPE –
"Покайтеся, бо Царство Небесне близько" - лекція о. Романа Лаби, OSPPE - https://www.youtube.com/watch?v=oep2fZiVmiU&list=PLJvi7IOK1-1Dp3f6sj7-GfLlKTBtjlWmW&index=30
Пречиста Діва Марія – «Ширша за небеса» -
Святий Йоан Хреститель -
Спокуси Ісуса в пустелі - лекція о. Романа Лаби, OSPPE -
Страсті Христові -
Апостол Павло -
Імперія святого Петра -
Апокаліпсис. Одкровення Івана -
|
понеділок, 10 лютого 2020 р.
22. ПРИСКИЛЛА - СПІВРОБІТНИЦЯ В ПРОПОВІДІ ЄВАНГЕЛІЯ
МАТЕРІАЛИ
ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ
СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»
НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН
«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»
«Після цього Павло вийшов з Атен
і прибув до Корінту. Він тут знайшов одного юдея, на ім'я Акила, родом з Понту,
що прибув недавно з Італії, і Прискиллу, його жінку, - бо Клавдій був звелів
усім юдеям вийти з Риму; - і він пристав до них. А що він був того самого
ремесла, то перебував у них і працював, бо ремесло їхнє було - намети
виробляти. Щосуботи ж вів бесіди в синагозі й переконував юдеїв та греків. Якже
прибули з Македонії Сила та Тимотей, Павло запопадливо взявся за слово,
засвідчуючи юдеям, що Ісус є Христос. А що вони противилися і хулили, він
обтрусив свою одежу й до них мовив: «Кров ваша хай впаде на голову вашу! Я -
чистий; віднині піду між поган.» І, вийшовши звідтіль, пішов у господу до
одного на ім'я Тит Юст, який був богобійний, а його дім був сумежний синагозі. Крисп,
голова синагоги, увірував у Господа з усім своїм домом, та й багато корінтян,
чувши (слово), увірували і христились. Уночі ж Господь сказав до Павла у
видінні: «Не бійся, говори лиш, не мовчи, бо я з тобою, і ніхто не нападе на
тебе, щоб тобі завдати лиха, бо я маю багато людей у цім місті.» І він перебув
рік і шість місяців, навчаючи їх слова Божого. Коли Галліон був проконсулом
Ахаї, юдеї однодушно піднялись проти Павла й привели його на суд, кажучи: «Цей
проти закону намовляє людей шанувати Бога.» І як Павло хотів відкрити уста,
Галліон сказав до юдеїв: «Якби йшлося про якусь кривду чи якийсь злочин, я б
вислухав вас, юдеї, як воно й слушно. Коли ж ведуться суперечки про слова й
імена та про закон ваш, - самі глядіть. Не хочу бути я суддею у цих справах.» І
прогнав їх із суду. Тоді всі греки схопили Состена, голову синагоги, і
заходились його бити перед судом. А Галліонові було про те цілком байдуже. Павло
ж, перебувши там ще доволі днів, попрощався з братами і відплив у Сирію, а з
ним Прискилла й Акила. Він остриг собі голову в Кенхреях, бо мав обіт. Прибули
вони в Ефес, і він зоставив їх там, а сам, увійшовши в синагогу, диспутував з
юдеями. І коли ці просили зостатись у них довше, він не згодився, але,
попрощався з ними, мовивши: «Я знову до вас повернуся, як на те воля Божа», - і
відплив з Ефесу. Зійшовши в Кесарію, він пішов, щоб привітати Церкву, та й
пішов у Антіохію. І перебувши там деякий час, він рушив далі і пройшов за
порядком Галатський край та Фригію, утверджуючи всіх учнів. Один юдей, на ім'я
Аполлос, олександрієць родом, людина красномовна й сильна в Писанні, прибув до
Ефесу. Він був наставлений на шлях Господній і, палаючи духом, бесідував і
навчав точно про Ісуса, дарма, що знав тільки хрищення Йоана. Отож, він сміливо
почав говорити в синагозі. А почувши його Прискилла й Акила, взяли його до себе
й точніше виклали йому путь Божу» (Ді. 18, 1-26).
«Вітайте Прискиллу та Акилу,
співробітників моїх у Христі Ісусі, які за мою душу шию свою клали, яким не
лише я один дякую, але також усі Церкви поган; вітайте також їхню домашню
Церкву.» (Рим. 16, 3-5).
«Вітають
вас Церкви азійські. Вітають вас у Господі сердечно Акила і Прискилла з їхньою
домашньою Церквою.» (1 Кор. 16, 19).
Історія до нашого часу зберегла її ім'я - Прискилла. Це
свідчить, що вона була особливою, визначною жінкою. Це можна вивести і з факту,
що її ім'я вживається перед іменем її чоловіка Акили.
Яким щасливим і цікавим не було б їхнє життя, але йому
настав кінець, коли в п'ятдесяті роки нашої ери кесар Клавдій вигнав усіх юдеїв
із Рима. Прискилла й Акила збираються в дорогу до своєї батьківщини в Малій
Азії і прибувають до Корінта.
Здається, що нічого радісного у їхньому житті більше не
буде. Але за Божим планом їх чекає нове, цікаве, повне переживань життя. Та про
це вони поки що не знають.
Правда, в Римі вони змушені були залишити свій маєток,
друзів, але вони мають одне одного, а це - найважливіше. Їхній шлюб - взірець
для інших, бо як подружжя вони створили гармонійну пару. Про них не можна
сказати те, проти чого Павло застерігав пізніше легковажних коринтян: «Не спрягайтеся
з невірними в чуже ярмо! Яка бо спільність праведности з беззаконням? Що
спільного між світлом та темрявою?» (2Кор. 6, 14)
Тут ми бачимо союз двох людей, які у вірі та інших
життєво необхідних питаннях дивно злилися в одне ціле. Вони тільки-но прибули
до Корінта, там був і Павло. Він помітив їхні особливі здібності і хоче
розділити з ними своє життєве покликання - проповідувати Євангеліє.
Як справжні юдеї, вони усі втрьох вивчили ремесло. Навіть
вчені і багаті юдеї навчали своїх дітей якому-небудь ремеслу. Можливо, вони
думали: «Хто не вчить свого сина ремеслу, той вчить його бути злодієм»? Чи не
довів насправді Ісус із Назарета, що заняття ремеслом - це почесна справа?
Ремесло зв'язує подружжя із апостолом Павлом. Всі троє
вміли робити намети. Вони не тільки працюють, але й живуть разом. Павло знав,
що краще за все можна навчити людину, якщо щоденно бути з нею разом. Так само,
як Ісус, він старанно готує своїх майбутніх співробітників. Тому він оселився у
них в домі. Коли на невеличкому відкритому робочому місці, що займає всього
декілька квадратних метрів, - таке і сьогодні ще зустрічається на Середньому
Сході - овечі шкури в їхніх вправних руках переробляються в потрібний для
наметів матеріал, вони розмовляють. Павло, перш за все, розповідає про Ісуса,
що Він - Месія, Спаситель світу.
Вони щоденно чують Слово Боже і вчаться жити згідно з ним.
Прискилла спрагло все сприймає, як і її чоловік. Вони
живуть з апостолом Павлом, моляться з ним, а в суботу йдуть разом в синагогу,
де він звіщає Добру Новину (Євангелію). Коли у нього труднощі, вони допомагають
йому і готові покласти за нього життя.
Прискилла й Акила єдині не тільки у вірі і в ремеслі, вони
єдині і в дружбі з апостолом Павлом. Що значить це для ап. Павла, якому до
цього так не вистачало любові та уваги, ми дізнаємося пізніше з того факту, що
він не забуває, незадовго до своєї смерті, привітати їх в листі.
Життя Павла, яке Прискилла знає детально, справляє на неї
таке ж враження, як і його слова. Вона хоче стати його послідовницею. Апостол
народів св. Павло наочно вчить, що значить слідувати за Христом.
Життя ортодоксальних євреїв ґрунтувалося на Старому
Заповіті. Але те, що вони взнали про Ісуса Христа, про те, що Дух Святий хоче
здійснити в серцях людей, абсолютно змінює
їхнє життя і відкриває великі перспективи.
Коли через півтора року ап. Павло вирішує покинути Корінт
і вирушити до Сирії, то в Корінті залишається утворена з його допомогою християнська
спільнота.
Акила й Прискилла разом з ним їдуть до Ефеса. Незважаючи
па прохання віруючих юдеїв, апостол залишається там ненадовго. Він прямує далі,
в Кесарію.
Тепер видно, які наслідки принесло його спілкування з
Акилою та Прискиллою. Апостол Павло більше не потрібний в Ефесі, бо учні можуть
замінити його. Його служіння тут продовжується через них. Це виявилося тоді,
коли з Олександрії прийшов красномовний проповідпик-юдей Аполлос.
Палаючи духом, він переконливо говорив людям про Ісуса.
Те, що він проповідував, було правильним, але багато чого із Євангелія він не знав.
Прискилла й Акила, почувши, що його проповідь Євангелія
закінчується на Івановім хрещенні, розповіли йому про дальшу дорогу Господню.
Він нічого не знав про смерть і воскресіння Ісуса Христа. Він, здається, нічого
не чув про Зіслання Святого Духа.
Вони не погордували Аполлосом через його недостатню обізнаність
з Євангелієм, а поставилися до нього з повагою: запросили його до себе додому і
в бесіді з ним докладно пояснили йому Євангеліє.
Святе Письмо про це говорить небагатослівно. Але уважно
читаючи, можна добачити служіння Прискилли і її характер. Прискилла так делікатно
і тактовно говорить з цим чоловіком, що він, вчеиий, здібний і багатообіцяючий
проповідник, охоче слухає цю жінку.
Прискилла - сильна особистість, вміє володіти собою і має
вплив на людей. Чи не тому чоловіки, з якими вона разом працює, так поважають і
цінують її?
Що вона і Акила розповідають Аполлосу? Звичайно те, чого
вчив апостол Павло. Вони на підставі Святого Письма доводять йому, що Ісус – це
обіцяний Месія, Христос.
Ця звістка швидко поширилась по всьому світі. Апостол Павло
пізніше так пише про це своєму „сину" Тимофію: «А що ти чув від мене при
багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здібні інших теж навчити.»
(2Тим, 2, 2).
Чого св.. апостол Павло навчив Прискиллу і Акилу, вони
передають Аполлосу, а він, подібно до них, не залишає ці знання тільки для
себе. Мине небагато часу, як він передасть цю звістку людям в Корінті.
Життя цієї подружньої пари приносить духовні плоди. Про
це свідчить те, що Аполлос стає вчителем багатьох. Аполлос, духовними
наставниками якого вони були і перед яким почувають відповідальність, тепер
успішно наставляє інших.
Коли апостол Павло подорожує по Малій Азії і проповідує
Євангеліє, Прискилла і Акила віддають свій дім в Ефесі в розпорядження спільноти,
а Аполлос допомагає християнам в Корінті.
Таким чином Добра Новина може швидко поширюватись скрізь,
бо Слово впало на добрий грунт.
Невдовзі християнська спільнота в Ефесі вже не має
потреби в цьому подружжі, бо сама здатна передавати Слово Боже далі.
Бог кличе їх назад, у Рим. Клавдій вже помер. І знову
історія повторюється спочатку. Знову їхній дім, тепер у Римі, стає місцем, де
збираються християни.
Тепер св.. апостол Павло називає їх своїми
співробітниками у Христі Ісусі. Колишні учні стали здібними проповідниками, про
яких серед юдеїв і язичників залишаються вдячні спогади.
Вони перебувають у Римі недовго, мабуть тому, що в часи
Нерона починається нове жахливе переслідування християн. Але вони встигли і там
організувати спільноту вірних. Скрізь,
куди приходили Прискилла і її чоловік, оновлювалося життя через віру в Ісуса
Христа.
Потім вони вдруге вирушають до Ефеса. Легенда передає, що
життя Прискили й Акили закінчилося мученицькою смертю. В історії мучеників Католицька
Церква згадує їх восьмого липня.
Прискилла - видатна жінка і зразкова дружина. Вона,
мабуть, багато в чому перевершувала свого чоловіка, бо історія і численні
написи зберегли саме її ім'я, а не його. Дружба і спілкування з апостолом Павлом
допомогли їй зайняти це почесне місце.
Можливо, вона була інтелігентніша, освіченіша чи мала
більш сильний характер, ніж Акила? Чи, може, вона раніше за нього стала
християнкою, а він завдяки їй прийшов до віри? Цього ми не знаємо.
Шлюб Акили і Прискилли був щасливим. Це подружжя, яке у
всіх сферах життя проявляє гармонію: у вірі, в громадських і духовних
інтересах, в дружбі. Слово Боже займає в їхньому житті перше місце, чи то
стосується особистого життя, чи проповідування, чи готовності служити людям, чи
повної відданості Богові.
Це вимагало від Прискилли великих зусиль. Вона повинна
була постійно пристосовуватися до нових умов. Вона приймала участь у довгих,
виснажливих подорожах і заради розповсюдження Євангелія ризикувала своїм
життям. Вона працювала нарівні з чоловіками, що було винятком для її часу, і
користувалася заслуженою повагою і любов'ю у них.
У подружньому житті вона не піддалася спокусі бути
першою, але поводилась так, як Бог бажав, щоб жінка ставилася до чоловіка: «Хочу,
щоб ви знали, що кожному чоловікові голова є Христос, а голова жінці - чоловік,
а голова Христові - Бог» (1Кор. 11, 3). Її історія ще тисячоліття після її
смерті відкриває жінкам таємницю повноцінного життя і шлюбу і сприяє поширенню
Євангелія.
Служіння Прискилли вказує нам на мало використані
можливості для поширення Євангелія: відкрити двері своєї домівки для оголошення
Слова Божого.
Чи навчився цьому апостол Павло
завдяки досвіду Прискилли і Акили? В усякому разі, він використовує свій дім,
проповідуючи Царство Боже, коли перед ним зачинилися всі інші двері: «Павло
перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього,
проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною
сміливістю та без перешкоди.» (Ді. 28, 30-31).
Прискилла! Важливіше за її ім'я в
історії є факт, що вона впродовж століть надихає людей слідувати за Ісусом.
21. ЛІДІЯ - ЖІНКА-КУПЧИХА, В ЖИТТІ ЯКОЇ ПЕРШЕ МІСЦЕ НАЛЕЖИТЬ БОГОВІ
МАТЕРІАЛИ
ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ
СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»
НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН
«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»
Брати, я не вважаю, що осягнув уже мету; на одне лиш зважаю: забуваю те, що
позаду, і змагаюся до того, що попереду, женусь
до мети, по нагороду високого Божого покликання в Христі Ісусі.
Филип. 3, 13-14
«Відпливши
з Троади, ми подались просто на Самотракію, а другого дня на Неаполь, звідти ж
направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії -(римської) колонії.
Ми перебули днів кілька у тім місті. Суботнього ж дня вийшли поза браму над
річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками,
що там були зійшлися. А слухала нас одна жінка, на ім'я Лідія, купчиха
кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що
вона вважала на слова Павлові. Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас,
кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм
домі.» І примусила нас.» (Ді. 16, 11-15).
«Вони,
вийшовши з в'язниці, зайшли до Лідії і, побачившися з братами та втішивши їх,
вийшли» (Ді. 16, 40).
У Филиппах, суботнього дня, одна азіатська жінка поспішає
за місто, до річки, де збиралися на молитву віруючі.
Филиппи – велике місто в Македонії (нині - північна
Греція). Торгове місто між Егейським і Адріатичним морями є вузловим пунктом,
через яке Середній Схід мав зв'язок з Європою завдяки римській дорозі (Via
Egnatia).
Лідія – видна жінка.
Вона має власне підприємство, яким сама керує. Вона продає кармазин – дорогу тканину, що виготовляється на її батьківщині,
в місті Тіятир, в Малій Азії, і продає її в Филиппах князям та багатим людям.
Лідія користується пошаною. Вона живе у великому домі і
має прислугу. Торгівля приносить їй великі прибутки, тому що її кармазин ціниться
і в Греції, і в Римській державі і скрізь має збут. Лідія - мудра, освічена
жінка. Свою роботу вона виконує цілеспрямовано та енергійно. Завдяки цій роботі
вона має контакти з багатьма людьми. Вона - самостійна жінка, у неї цікаве
життя.
Але робота - не головне в її житті. Незважаючи на те, що
вона дуже зайнята, вона знаходить час для більш важливого. Поклоніння Аполлону
її не задовольняє, як багатьох її співвітчизників. Вона вклоняється живому
Богу, і для цього вона завжди має час, незважаючи на зайнятість. Вона знає, що
їй потрібна Його допомога, Його провід, і тому поспішає до того місця, де
відбудеться молитва.
Сьогодні зібралося небагато людей. Прийшли тільки жінки.
Мабуть, в Филиппах жило мало чоловіків-юдеїв, бо для того, щоб мати синагогу,
треба, щоб було не менше десяти чоловіків. Тому, що немає синагоги, жінки
проводять богослужіння просто неба.
Сьогодні несподівано до них завітали гості. Це вчені
люди: апостол Павло, великий євангелист і місіонер, і його супутники - Сила,
Лука та Тимофій, які прибули із Троади.
Спочатку Павло мав інші плани: він хотів йти до Вітинії.
Але Дух Ісусів не дозволив йому. Павлові з'явилося видіння, і було сказано, щоб
він негайно йшов в Македонію (Ді. 16, 9). Тому він тепер і був тут, серед цих
жінок.
Він розповідав про Бога, Який послав Свого Сина на землю,
щоб примирити з Собою людей, щоб прокласти міст через прірву, яку гріх створив
між людиною і Богом. Він пояснює, як через віру в Ісуса Христа стає можливим
примирення з Богом, вічне життя і нове майбуття. Лідія уважно слухає і всім
серцем сприймає почуте.
Цар Соломон колись сказав про
серце: «Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б'ють життя джерела»
(Прип. 4, 23).
Серце Лідії відкрите для Бога. Але вона прагне більш
глибокого переживання віри. Блез Паскаль колись сказав, що Бог в кожній людині
створив вакуум, який може заповнити тільки Він Один.
Знання Лідії про Бога неглибокі, вона не знає Його як
свого Отця в Ісусі Христі. Але її серце довіряє Богові, і Він легко може відчинити
його, бо воно доступне Його Слову. Та ініціативу повинна проявити вона. Бог робить перший крок до людини
і чекає, щоб людина зробила другий крок. На це Він не забариться їй відповісти.
Зерно Слова Божого в серці Лідії
падає на добрий ґрунт і наслідком цього є великий врожай. Вона повірила в Ісуса
Христа і стала християнкою. Тому вона хоче негайно підтвердити свою віру Хрещенням.
Кожний повинен знати, яка вона тепер щаслива. Приймаючи Хрещення, вона цим без
слів свідчить: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охристилися, у
смерть його христилися? Ми поховані з ним через хрищення на смерть, щоб, як
Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям. Бо якщо ми
з'єднані з ним подобою його смерти, то будемо і подобою воскресіння» (Рим. 6,
3-5).
Новонавернена, вона навертає інших
до Христа. Хто, як не її домашні,
першими беруть з неї приклад? Вони чують Слово і теж стають християнами. І вони
також підтверджують свою віру хрещенням. Виникла перша християнська община в
Филиппах. Павлові більше не потрібно питати себе, чому саме він мав негайно йти
в Македонію. Відроджуються люди. Це - перші християни в Європі. Через Лідію Євангеліє
приходить в нову частину світу. В наступні століття її приклад наслідуватимуть
тисячі людей. Так само, як і вона, вони будуть приймати Христа і свідчити про
Нього наступним поколінням.
Ентузіазм Лідії в служінні Богові дає добрі наслідки.
Завдяки цьому кількість християн швидко збільшується, і так вона стає засобом
для виконання Божого плану.
При створенні світу Бог наказав людям і тваринам розмножуватися
і заселяти землю. Як сказано в Біблії, вони повинні були утворювати плід за
родом їхнім. Так само, як у рослин, що розсівають насіння, витоки життя були в
насінні.
Коли Ісус Христос говорив Своїм учням про принесення
плодів, Він мав на увазі людей, які, приймаючи Його Слово, повинні прийти до
духовного життя. Християнин може духовно помножуватися, навертаючи інших до
Христа. І це робить Лідія. Для неї бути християнкою - це значить: свідчити
своїм життям, що вона хоче і служить Христу. Вона не стала ні монахинею чи
катехитом. Вона продовжує торгувати і виправдовує значення свого імені «Лідія»,
що значить «схиляти». Лідія віддає своє майно, свою торгівлю і себе для
служіння Христу. Вона запрошує апостола Павла й інших місіонерів жити у неї. Це
свідчить про те, що вона приймає свою віру серйозно. Всі бачать, як приязно
вона ставиться до апостолів. І вона не соромиться цього. Навіть тоді, коли апостоли
Павло і Сила, побиті й зранені, приходять із в'язниці, де їх незаконно
утримували, Лідія вважає за честь запросити їх до себе. І про це знають усі
мешканці міста.
Бог хоче, щоб християни відчиняли свої оселі для інших і
служили іншим тим, що вони одержали від Нього. Вони повинні бачити себе
домоуправителями майна, яке Він довірив їм. Якщо вони так будуть приймати
людей, то згодом, на свій подив, вони помітять, що часто, навіть не відаючи
того, гостинно приймали ангелів. Про це міг би розповісти Авраам. Лідія теж
чинить так, хоча Святе Письмо говорить про це небагато. Лідія відтоді не
належить собі, стає засобом і зброєю служіння Євангелію. Надалі Лідія буде
продавати кармазин для слави Божої. В її житті перше місце належить Богові.
Потім ми бачимо, що Лідія не тільки в торгівлі, а й в місіонерському
служінні займає ключову позицію. Із торгового міста, яке розташоване у
вузловому пункті багатьох шляхів сполучення, швидко розходяться вісті. Тепер з
її дому возиться не тільки кармазин. Разом з ним подорожує Євангеліє. Жінка,
яка могла поділитися своїми переконаннями з домашніми й апостолами, мабуть,
мала успіх і в своїх торговельних контактах. У неї все було гаразд.
Через декілька років Павло напише з римської в'язниці
послання общині филипп'ян. Можливо, ця община збиралася в домі Лідії. Він думає
і про неї, коли говорить про жінок, які допомагали йому в боротьбі за Євангеліє.
Це безперечно вірно, що Лідії було багато довірено. Тому вона може бути
дійсним доказом того, що Бог може вчинити з людиною, яка надає Йому перевагу в
своєму житті.
20. ТАВИТА - НЕЗАМІЖНЯ ЖІНКА, ЯКА ВИКОРИСТАЛА УСІ СВОЇ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ СЛУЖІННЯ БОГОВІ
МАТЕРІАЛИ
ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ
СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»
НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН
«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»
Так само й жінка незаміжня, і дівиця клопочеться про Господні справи, щоб
бути святою і тілом, і духом
1Кор. 7, 34
«Була ж у Яффі одна учениця, на ім'я Тавита, що значить у
перекладі Дорка (Сарна). Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила. І
сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці.
А що Лідда лежить близько Яффи, учні, почувши, що Петро там, послали двох
чоловіків з просьбою до нього: «Не отягайся прийти аж до нас!» Петро негайно
рушив з ними. І як прийшов, вони його повели наверх у горницю, де всі вдови
оточили його з плачем, показуючи йому туніки й плащі, що їх робила Дорка, бувши
з ними. Велівши всім вийти з хати, Петро став на коліна й почав молитися, а
повернувшись до тіла, мовив: «Тавито, встань!» І та відкрила свої очі й,
побачивши Петра, сіла. Він же подав їй руку та й підвів її і, прикликавши
святих та вдів, поставив її живою. Довідалась про це вся Яффа, і багато
повірило в Господа.» (Ді. 9, 36-42).
Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у
чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе
від світу. (Як. 1, 27)
Тавита – скромна, непомітна учениця. Її служіння
виявилось в тому, що вона шила для бідних в християнській спільноті. Вона
вправно працювала голкою та ниткою, і в цьому виявився її талант і довірений їй
дар.
Тавита мала всі підстави думати: «Я не пророчиця, як
Маріам, і не вмію управляти країною, як Дебора. Я не належу до тих жінок, які
відігравали визначну роль в історії свого народу. Я не маю особливих талантів».
На її долю не випало щастя бути дружиною і матір’ю. Тоді
б вона могла впливати на життя суспільства через сина або чоловіка. Як часто в
минулому доля якого-небудь царя в Ізраїлі визначалася впливом його матері,
добрим чи злим. Але Тавита виділяється серед усіх жінок Святого Письма тим, що
вона єдина названа ученицею. Тавита – учениця, послідовниця Христа, і це наповнило
змістом все її життя.
Перш, ніж стати послідовницею Христа, вона прийняла Його
в своє серце. Він став її Спасителем і тому міг бути її Господом. Вона повірила в Нього, підпорядкувала своє життя
Йому та Його Євангелії. Потім свідчила свою віру серед інших людей, допомагаючи
їм в усьому. Справжня віра завжди повинна виявлятися в ділах: «Як тіло без душі
мертве, так само й віра без діл мертва» (Як. 2, 26).
Хто слідує за Христом, той переймає від Нього любов до
людей. І намагається все робити так, щоб його життя стало найправдивішим
віддзеркаленням Христа.
Ось тому Тавита робить те, що у неї найкраще виходить.
Вона старанно шиє, особливо для бідних удовиць.
Яффа - порт Середземного моря і пристановище для багатьох
удовиць. Бо у суворі пори року рибалки часто потерпали і гинули. А їхні жінки
залишались удовами.
В ті часи не було спеціальних
соціальних служб, які б захищали вдів. Та Бог наказував Своєму народу піклуватися
про них: «Ані вдови, ані сироти не будеш утісняти. Бо коли ти їх пригнічувати
будеш, і вони голосінням заголосять до мене, то слухом почую зойк їх. І запалає
гнів мій, і мечем висічу вас так, що жінки ваші стануть вдовами, а діти
сиротами.» (Вих. 22, 21-23). Якщо виконувалось веління Боже, то вдови не
бідували, а народ отримував усі ті благословення, які Бог обіцяв у нагороду: «І
прийде …приходень, і сирота, і вдова, які живуть у тебе по містах, та й
їстимуть досита, щоб Господь, Бог твій, благословив тебе в усякім ділі рук
твоїх, за яке б ти тільки взявся» (Втор. 14, 29). Удовам же Господь дав обітницю,
що вони будуть під Його особливим захистом.
Як учениця Христа, Тавита знала, що вона може порадувати
Господа, турбуючись про людей, яких Він особливо любив. Вона працювала старанно,
з любов’ю, терпляче.
Все її життя сповнене добрими і добродійними справами.
Зустріч з Ісусом зробила Тавиту вільною жінкою. Ісус, який Сам Себе назвав Правдою,
сказав, що правда робить людей вільними, і всі, яких Син Божий визволить,
будуть істинно вільними.
Тавита теж почуває себе вільною. Святе Письмо вихваляє
євангельські ради, які дають можливість жінці бути незаміжньою. Але це не
означає для Тавити, що вона повинна мати неповноцінне життя. Її життя було
богопосвятним. Богопосвятне життя – це найбільша відданість Богові в служінні
Йому. Їй не потрібно бути суперницею
заміжніх жінок. Вона не заздрить матерям з дітьми.
Хто вільний, той може розвиватися згідно зі своєю вдачею
і природним хистом. Внутрішньо вільна людина щаслива й інших може робити
щасливими. Вона - рівноправний член суспільства. Такій жінці не треба боротися
за свої права чи за яку-небудь роль. Їй не потрібно спрямовувати усі свої зусилля на
те, щоб стати кимось. Вона вже - особистість.
Тавита - жінка, яка випередила свій час. Вона знайшла
зміст свого життя в роботі, що було не частим явищем для її часу. Багато жінок,
що живуть в Яффі, і сьогодні, мабуть, охоче помінялися б з нею місцями.
Тавита живе для інших.
Вона шиє для бідних. Відомий англійський поет лорд Байрон подав своє бачення
рецепту щастя, яке стало афоризмом. Він писав: «Кожен, хто щасливий, повинен
поділитись. Щастя народилось близнюками».
У Тавити небагато особистих бажань, тому вона завжди
щаслива й усім задоволена.
Вона швидко й вправно шиє сорочки та сукні. Багато вдів в
Яффі носять одяг, зроблений нею, і дякують їй за це. Самотня Тавита стає для
них матеріальною і духовною підтримкою. Самітні можуть з нею поговорити. Так
вона використовує усі свої можливості і стає незамінним членом суспільства.
Раптом сталося непередбачене. Тавита занедужала й
померла. Хтось згадав, що в Лідді, розташованій за п'ятнадцять кілометрів,
перебуває святий апостол Петро. Знаючи, що апостол Петро має надприродні дари, вдови
посилають двох чоловіків, щоб привели його. Хіба не було хворих, які зцілялись,
як тільки тінь апостола Петра падала на них? Чи не зцілив він з апостолом Іваном
одного кривого від народження чоловіка? Апостол Петро, на якого покладаються
усі надії, приходить.
У світлиці, де лежить Тавита, його з плачем оточують
удови. Вони показують йому одяг, який Тавита для них пошила, і говорять про те,
яка велика втрата для них її смерть.
Про померлих часто кажуть тільки добре. Але втрата Тавити
– для всіх дійсно велике горе. Любов Тавити до людей пробудила в багатьох
серцях взаємну любов, та й не могло бути інакше.
Петро робить те, що в подібних випадках робив Господь
Ісус. Він звелів усім вийти з кімнати, помолився - і воскресив Тавиту. Із семи згаданих
в Біблії воскреслих, вона - єдина жінка, яка повернулася до життя.
Звістка про воскресіння Тавити поширилась в місті, усі
тільки про неї й говорили. «Ви чули, - зверталися люди один до одного, - Тавита
ожила. Апостол Петро воскресив її!» І сталося щось дивне. Люди зрозуміли: це
диво вчинив Бог. Вони прославляли не Тавиту чи Петра, вони славили Бога.
Багато людей, завдяки цій події, усвідомлюють марність
свого життя. Вони теж шукають Ісуса Христа. Вони починають розуміти справжній
сенс життя. Вони прагнуть, так само як і Тавита, належати Ісусові і стають
християнами, новими людьми з новим майбутнім.
«Що це в руці у тебе?» - запитав Бог Мойсея біля Божої
гори Хорив. Той відповів: «Палиця». Бог сказав: «Спирайся на цей жезл у своїх
ділах, ти повинен бути Моїм слугою». Якби Бог запитав Тавиту: «Тавито, що у
тебе в руці?» - вона б, мабуть, відповіла: «Голка й нитки, Господи». Бог
показав би їй тоді, що вони - знаряддя, яким вона служить Йому. Праця швачки
повинна була наповнити її життя новим, невідомим
доти змістом.
Життя, смерть і воскресіння Тавити
дали поштовх для поширення Євангелія. Апостол Петро довго перебував у Яффі. І
багато людей увірували в Господа.
Через Тавиту починається
навернення до християнства, яке перейшло межі її міста, її країни. Можна
вважати, що вона стала благовісницею Євангелії.
19. САМАРЯНКА – ЖІНКА, ЯКА СКАЗАЛА ІСУСУ «ТАК»
МАТЕРІАЛИ
ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ
СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»
НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН
«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»
Христос, великий Пророк, який свідченням свого
життя і силою слова проголосив Царство Отця, здійснює
своє
пророче служіння аж до повного
обявлення своєї слави – не лише
через єрархію, а й через мирян. Для того Він
поставив їх свідками і наділив розумінням віри та благодаттю слова (пор. Ді.
2:17–18; Од. 19:10), щоб сила Євангелія сяяла у щоденному, родинному і
суспільному житті. Вони показують себе дітьми обітниці, коли, сильні у вірі й
надії, використовують теперішний час (пор. Еф.
5:16; Кол. 4:5) і витривало очікують майбутньої слави (пор. Рим. 8:25). Цю
надію вони аж ніяк не повинні
ховати в глибині своєї душі, а, навпаки, мають виявляти її навіть в обставинах
мирського життя постійним наверненням і борнею “проти правителів цього світу
темряви, проти духів злоби” (Еф. 6:12).
Догматична конституція про Церкву Lumen gentium, 35
«А треба було йому переходити Самарією. Отож прибув він
до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого
Яковом синові своєму Йосифові. Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги
Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. Надходить же жінка з
Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися.» Учні ж його пішли
були до міста харчів купити. Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а
просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами.
Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що
каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі
води живої.» Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й
криниця глибока, - то звідкіля б у тебе вода жива? Чи більший ти за батька
нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар
його?» А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п'є, знову захоче пити. Той
же, хто нап'ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що
дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.» Говорить
до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги
та й не ходила сюди черпати.» «Піди ж, - мовить до неї, - позви чоловіка свого
та й повертайся сюди.» Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.»
«Добре єси мовила - відрік їй, - Не маю чоловіка! П'ятьох бо мала єси
чоловіків, та й той, що тепер у тебе, - не чоловік він тобі. Правду мовила
єси.» А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, - пророк ти. Батьки наші на оцій
горі поклонялися, ви ж говорите - в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися
треба.» Ісус до неї: «Повір мені, жінко, - час надходить, коли ані на оцій
горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. Поклоняєтесь ви, не знавши
кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. Та надійде час,
- ба, вже й тепер він, - що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й
правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. Бог - Дух. Ті, що йому
поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.» Жінка й каже до нього:
«Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.» А
Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.» Тоді надійшли його учні і дивувалися, що
розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або:
Чому розмовляєш із нею.» Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й
каже людям: «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я
робила. Чи, бува, не Христос він?» І вийшли з міста й подалися до нього. А учні
тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.» Він же їм:
«Їстиму я їжу, незнану вам.» Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось
йому приніс їсти?» «Їжа моя, - каже до них Ісус, - волю чинити того, хто послав
мене, і діло його вивершити. Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива
настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, - вони вже
для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя
вічного, - щоб сіяч із женцем укупі раділи. Правильна й приказка до цього: Один
сіє, а жне хтось інакший. Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися.
Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.» Численні ж самаряни з того міста
увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я
робила». Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він
і лишився на два дні там. Та й багато більше увірували з-за його слова. Жінці ж
вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання - самі бо чули й знаємо,
що направду він - світу Спаситель.» (Ів. 4, 4-42).
Неохоче самарянка підносить свій водонос на плечі. Їй не
хочеться в полудневу спеку йти запиленою курявою, нерівною дорогою в Сихар. Але
що поробиш...
Вона бідна, щоб мати служницю, яка б носила їй воду. До
того ж вона набула лихої слави, щоб йти до джерела ввечері, коли буде не так
спекотно, бо тоді до криниці прийдуть інші жінки із селища.
Свою жіночу цноту і чистоту вона проміняла на гріх. За це
їй доводиться страждати. Таке не залишають без осуду, особливо в маленькому
селищі.
Її зневажають, на неї показують пальцем. Вона не має
друзів, вона – самотня, ніхто її не любить.
Вже здалеку бачить Чоловіка, Який сидить біля криниці.
Помічає, що Він втомлений. Ступивши ближче, вона впізнає в Ньому юдея.
Що привело цього Чоловіка сюди? Адже юдеї ненавидять її народ
- самарян. Вони уникають самарян, як заразної хвороби, і обходять їхню країну,
коли прямують із Юдеї в Галилею. Юдеї кажуть: «Самарян не буде серед тих, хто
воскресне із мертвих». Або: «Хто візьме шматок хліба від самарянина, вчинить
так само погано, як і той, хто їсть свинину». Більшої ганьби, ніж ця, важко
уявити.
Вона ще більше дивується, коли Чоловік просить: «Дай мені
напитися». Чи це Його голос? Він звучить твердо, але не вимогливо. Його погляд,
Його людська теплота так відрізняють Його від усіх інших людей. Перед силою
Його особистості вона почуває себе ніяково.
Вона не знає, як ставитись до Нього. Юдеї взагалі не
хотіли знатися із самарянами. Тим більше, юдей ніколи не розмовляв з жінкою.
Закони раввинів забороняли це. Вони говорили: «Краще, щоб слова закону були
спалені, ніж привселюдно оголошувались жінці».
Чому цей Чоловік звертається не просто до самарянина, а
до жінки-самарянки?
Її запитання не розгнівили Ісуса. Якби вона знала, Хто з
нею говорить!..
«Жива вода» – ці слова збентежили її. Це було б виходом
із становища. Якби вона мала таке джерело, то не було б потреби щоденно носити
воду здалеку.
Вона не розуміє, що вода з усього світу не може вгамувати
її спраги, що матеріальна допомога не головна для неї. Те, чого вона потребує, -
це духовний ідеал.
Про це й говорить Ісус. Щоби пояснити їй все, щоби
врятувати її грішну душу, Йому потрібно було прийти в Самарію. Але вона не
розуміє Його слів. Вона має щоденно стільки турбот, що їй ніколи подумати про
свою душу.
На її прохання: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не
мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати», Ісус дав таку відповідь,
що жінка-самарянка зніяковіла: «Піди ж, позви чоловіка свого та й повертайся
сюди».
Чоловіка свого… Чоловіка свого? Але ж перед законом вона
не має чоловіка. Шкода, що її співрозмовник саме тепер просить її про це. Що
стосується чоловіків, то вона їх добре знає, але Йому вона не може говорити
неправду:
«Нема в мене чоловіка», - говорить вона.
«Добре єси мовила - відрік їй, - Не маю чоловіка! П'ятьох
бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, - не чоловік він тобі. Правду
мовила єси.»
Для її співрозмовника напевно немає жодних таємниць.
Життя людей перед Ним відкрите. Але дивно, що Він не ставиться до неї з осудом
і не звинувачує її. Та жінка-самарянка сама прагне відвертості. Він дозволяє їй
самій признатися в тому, що є найболючішим в її житті: в гріху. Здається, що
Він міг би дати таку бажану живу воду тільки тоді, коли на ній не буде гріха.
Вона знає, що закон Мойсея вимагає покарання за перелюб. Однак до цього часу
вона зуміла знаходити причини для виправдання. Але тепер це не так. Вона
розуміє: її життя грішне, а гріх треба спокутувати перед Богом.
«Бачу, пане, - пророк ти», - це все, що вона спромоглася
сказати. Вона починає розмову про богослужіння, про його форми, про відмінність
у поглядах та обрядовість, яка розділяє людей. Це цікавий і безпечний матеріал
для бесіди. Про богослужіння можна багато дискутувати і сховатися за словами.
Але Ісус веде до головної мети Своєї розмови. Він не дозволяє відхилитися від
цілі, заради якої Він прийшов. Ісус небагатослівно пояснює їй, що в богослужінні
головним є не форма, а зміст. Бог шукає людей, які прагнуть до Нього і всім
серцем хочуть Йому служити. Тільки одне цінне в очах Божих: віра. І Він це
відкриває їй.
Ісус говорить не урочисто: «Істинно, істинно кажу тобі»,
як казав вченому Никодиму (Ів. 3, 5), а просто: «Повір мені, жінко». Але ціль
Його слів та ж сама: відродження.
Ці слова пробуджують в ній потребу в Месії. Христос внесе
ясність у все, що незрозуміле. Це – кульмінаційний пункт їхньої розмови. Ісус стверджує,
що її бажання виповнилось, майбутнє стало дійсністю вже тепер, в цю мить.
«То я, що говорю з тобою». Христос явиться не в далекому
майбутньому. Він – реальна людина з плоті і крові. Він стоїть перед нею. Те,
про що Він нікому ще не сказав так відверто, Він відкрив їй: «Я - Христос!»
Для неї Він прийшов у Самарію. Заради неї Він не зважає на
юдейські закони і звичаї. Месіанська година настала. Жінка відчула себе гідною
людиною. Кожна людина, навіть дуже грішна, може через Ісуса прийти до Бога.
Але за двох умов:
Спочатку - усвідомити свої гріхи, а потім - сповідувати
їх. Кожен повинен усвідомити, що він грішний перед Богом. Богові нелегко
дивитися на наші гріхи. Тому я посилаюсь на Ісуса і вірю в Нього. Він - Посередник
між мною і Богом. Він побудував міст між мною і Богом через безодню гріха.
Все це вона збагнула відразу. Вона - грішна, зневажена,
мерзенна. Він - любов і розуміння. Вона осягнула Його любов, яка заради неї
привела Його сюди, і приймає Його в своє серце. Вона говорить Ісусові Христові:
«Так».
Як часто євангельські події ми сприймаємо як констатацію
події, яка вже відбулась, а тому для нас, людей третього тисячоліття, не має
жодного відношення. Але Христос живий і тому й сьогодні, як і дві тисячі років
тому в селі Сихем, чекає на розмову з нами. Якщо б машина часу була реальністю
і мали б змогу перенестись у 1580-ті роки в княже містечко
Володимир-Волинський, то у храмі св.. Параскеви ми б зустріли маленького хлопця
Івана Кунцевича, який щоденно ревно молився перед Розп'яттям Спасителя. Але несподівано в його невинне дитяче серце впала
з Розп'яття божественна іскорка, розпаливши в ньому назавжди палкий вогонь
любові до Ісуса Христа, рідної Церкви та Народу. Мабуть, тому св. Йосафат
Кунцевич так рішуче прямував до святості, долаючи з Господньою допомогою всі
перешкоди на своєму життєвому шляху, і зростав ласкою в Бога та людей.
У цих двох людей різний життєвий досвід, умови життя,
національність. Але їхні найглибші почуття близькі, бо вони обидвоє прийняли
Ісуса Христа як Спасителя, а це - найважливіше переживання кожної людини.
Хто так приймає Ісуса, стає новою людиною. Жінка з
гріховним минулим набуває внутрішньої свободи, свободи від покарання за гріх,
і, через це, свободи від усього, що в очах Божих було заплямовано. Людський
осуд більше не вражає її. Віднині вона, не соромлячись, може дивитись в очі
кожному.
Бог, Який судить людей не за їхню зовнішність, а за їхнє
серце, виправдав її. Як можуть люди звинувачувати її?
Проблеми самарянки вирішені. Вона очистилася в джерелі
живої води, вона втамувала спрагу, вона
знайшла щастя, яке вважала для себе недосяжним. І, звичайно, вона не буде
берегти його тільки для себе.
Вона навіть забула, чого прийшла до криниці. Тепер у неї
з'явилася дуже важлива справа. Мешканці міста повинні знати: прийшов Месія і
можна зараз же отримати прощення гріхів.
Вона притьмом, не гаючись,
поспішає до міста.
Вона звертається до людей просто і відверто, як людина,
що пізнала Бога.
«Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все,
що я робила. Чи, бува, не Христос він?»
Її відлюдкуватість зникла. Не вагаючись, вона говорить
про своє сумнівне минуле. Дивно, що саме її колишнє гріховне життя відтіняє
щасливе теперішнє. Люди бачать, яка зміна відбулася у ній, і поспішають до
криниці Якова. Багато з них знайшли там своє спасіння, бо Ісус зробив для них
те ж, що і для самарянки: Він зробив їх вільними, дав їм нове, вічне життя.
Він справляє на них сильне враження, і Вони просять Його,
щоб Він затримався тут. І Він залишається. Тимчасом приходить все більше людей,
щоб послухати Його. Жінці вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого
оповідання - самі бо чули й знаємо, що направду він - світу Спаситель».
І це добре, що вони говорять про Ісуса, а не про жінку.
Він повинен бути в центрі уваги цих людей. А вона тільки перст, що вказує па
Нього.
Минуло три роки.
Темрява була по всій землі й землетрус, коли невинний
Ісус із Назарета, Богочоловік, пожертвував Своє життя за гріхи людські.
Невдовзі після цього ангели біля гробу сповістили про
Його воскресіння, а через сорок днів, коли Ісус вознісся на небо, - про Його наступне
друге пришестя. Дух Святий зійшов на багатьох людей. Для них почалося нове
життя.
Разом з цим почалися гоніння на віруючих. Сатана не хоче
відпустити свою здобич. Коли в Єрусалимі стало особливо небезпечно, багато
віруючих втікали із Єрусалима до Самарії.
Знову Євангеліє має великий вплив в Самарії. Потрібний
євангелист для благовіщення Слова Божого. І прийшов Пилип до самарійського
міста; він проповідує там про Христа, і багато увірували й охрестилися. І
радість велика була в тім місті! Особливо, коли Дух Святий зійшов на багатьох.
Євангеліє відкриває душі. Ворожість самарян до юдеїв зникає. Євангеліє
поширюється по всьому світі.
Поширення Благої Звістки в Самарії назавжди пов'язане з
однією жінкою. В Самарії історію творить
грішна жінка, жінка, яка зустріла Ісуса. Її життя свідчить, що людина за одну
мить може стати місіонером, якщо вона приймає Ісуса. Бо входження Сина Божого в
душу людську - це велика нагорода.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
Нова інструкція в УГКЦ про присутність церковних структур у мережі "Інтернет"
На сайті УГКЦ оприлюденно інструкцію у якій говориться, що служіння в інтернеті, йде мова і про соціальні мережі, вони повинні бути середов...
