10. СОНАМИТЯНКА - ЖІНКА, ЯКА ТВОРЧО МИСЛИЛА

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»

НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН

«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»

10. СОНАМИТЯНКА - ЖІНКА, ЯКА ТВОРЧО МИСЛИЛА

«Одного дня, коли Єлисей проходив через Шунам, якась багата жінка, що там жила, принукала його щось з'їсти. І так щоразу, як іде було проз, заверне туди підживитись. І каже вона раз своєму чоловікові: “Я певна, що цей Божий чоловік, що попри нас завжди проходить, свята людина. Тож збудуймо невеличку верхню світлицю та й поставмо йому там ліжко, стола, стільця й каганець, щоб він, як зайде колись, міг там притулитись.” Одного дня прийшов він і зайшов у верхню світлицю та й спочивав там. І сказав своєму слузі Гехазі: “Поклич но сюди тую шунамійку.” Той покликав, і вона стала перед ним. Єлисей мовив до нього: “Скажи їй: Оце ти так горливо дбаєш про нас. Що хочеш, щоб я зробив для тебе? Може щось сказати за тебе цареві або начальникові над військом?” Та вона відповіла: “Я живу собі серед мого народу!” Спитав він: “Що ж би таке їй зробити?” Гехазі відповів: “Та ось сина нема у неї, чоловік же її старий.” Єлисей сказав: “Поклич її.” Той покликав, і стала вона на дверях. І сказав Єлисей: “Через рік о цій порі пригортатимеш сина.” Вона ж каже: “Ні, мій пане, чоловіче Божий! Не обманюй твоєї слугині!” Але зачала жінка й вродила своєчасно сина, як раз о ту пору, коли Єлисей сказав їй. Як же хлопчик підріс, пішов одного дня до батька до женців, і кволиться батькові: “Ой голова моя, голова моя!” Той же сказав слузі: “Одведи його до матері.” Взяв він хлоп'я та й одвів до матері. І сиділо воно аж до полудня на колінах у неї, і вмерло. Тоді пішла вона нагору, поклала його у Божого чоловіка на ліжку, зачинила двері й вийшла; покликала свого чоловіка та й каже: “Пришли мені котрогось із слуг з ослицею; поїду притьмом до Божого чоловіка, а тоді повернусь.” Він же каже: “Чого тобі йти до нього? Хіба сьогодні новомісяччя чи субота?” Та вона відповіла: “Бувай мені здоров!” Осідлавши ослицю, сказала слузі: “Рушай небарно! Та не зупиняйся в дорозі, хібащо тоді, як тобі скажу.” Поїхала вона й прибула до Божого чоловіка на Кармель-гору. Як же побачив її Божий чоловік здалека, сказав своєму слузі Гехазі: “Та це ж шунамійка! Біжи лишень їй назустріч та спитай: Чи все гаразд із тобою? Чи все гаразд із твоїм чоловіком? Чи все гаразд із хлоп'ям?” Вона відповіла: “Гаразд” І як вийшла на гору до Божого чоловіка, обняла його ноги, але Гехазі приступив, щоб відвести її. Та Божий чоловік сказав: “Лиши її, бо вона тяжко сумна, і Господь скрив це від мене, не об'явив мені.” І каже вона: “Чи ж я прохала сина в мого пана? Чи я ж бо не казала: Не обманюй мене?” Тоді Єлисей повелів Гехазі: “Підпережи твої боки, візьми мою палицю в руки та йди. Коли зустрінеш когось, не вітай його. А коли хтось вітатиме тебе, не відповідай йому! Та поклади мою палицю на обличчя хлоп'яткові.” Мати хлопчикова каже: “Так певно, як живе Господь і як живеш ти, я не покину тебе!” Встав Єлисей і пішов слідом за нею. Гехазі ж випередив їх і поклав палицю на обличчя хлоп'яткові, та не було ні голосу, ні руху. І повернувся він назустріч Єлисеєві й сповістив його: “Хлоп'ятко не прокинулось.” Як же прибув Єлисей до хати, аж ось хлоп'ятко мертве, лежить у нього на постелі. Ввійшов він, замкнув двері, так що всередині було їх двоє, та й молився Господеві. Потім підійшов до ліжка, простягся над хлоп'ятком, притулив свої уста до його уст, свої очі до його оченят, свої руки до його рученят, і пригорнувсь до нього, і огрілось тіло хлоп'ятка. Піднявсь він знов, і ходив туди й сюди по світлиці, потім підійшов знову й схиливсь над ним, аж ось хлоп'ятко сім разів чхнуло й розкрило оченята. Кликнув тоді Гехазі й каже: “Поклич сюди шунамійку!” Покликав той, а як вона увійшла, сказав їй Єлисей: “Візьми твого сина.” Приступила вона й упала йому в ноги й уклонилась до землі; потім узяла свого сина й вийшла. Єлисей повернувсь у Гілгал.» (2 Цар. 4, 8-38).

«Єлисей сказав жінці, для якої воскресив був сина: “Вставай і йди з твоєю родиною і живи, де можеш на чужині, бо Господь нашле на цю землю семилітню голоднечу, ба ось вона вже й надходить.” Устала жінка і вчинила за словом Божого чоловіка й пішла з родиною та й пробувала 7 літ у Філістимлянській землі. А як минуло 7 років, повернулась жінка з Філістимлянської землі й прийшла просити царя про свою хату й поле. Цар же розмовляв тоді з Гехазі, слугою Божого чоловіка, говоривши: “Повідай мені про всі ті великі діла, що вчинив Єлисей.” І саме тоді як він оповідав цареві, як той оживив мертвого, надійшла жінка, що Єлисей оживив її сина, щоб просити царя про свою хату й поле. І каже Гехазі: “Пане мій, царю! Оце і є та жінка, а це її син, якого Єлисей оживив.” Розпитав цар у жінки, і вона йому оповіла. Тоді дав їй цар одного урядовця й повелів йому: “Гляди, щоб їй було повернено усе, що їй належить, і всі прибутки з її поля, з того часу, як вона покинула землю аж по цей день» (2 Цар. 8, 1-6).

Святе Письмо малює образ цієї жінки небагатослівно: багата, одружена з багатим чоловіком, бездітна. Її ім’я не назване. В місцевості, де вона проживає, її звуть Сонамитянка.

Сонам (Шунам) розташований північніше Ізраїлю, поблизу Наїна, який через тисячоліття прославиться тим, що там Ісус Христос воскресить із мертвих сина вдови.

Святе Письмо не дає підстав для сумніву в тому, що чоловік – голова сім’ї. Але це не означає, що жінка повинна бути тільки покірною рабинею, на все відповідати тільки «так» і виконувати важку домашню роботу. Вона може виявляти й особисту ініціативу. Сонамитянка в цій історії, мабуть, енергійніша від свого чоловіка. Вона радиться про свої плани, але виконує їх тільки з дозволу чоловіка. Вони все вирішують спільно.

Сильні характери не обов’язково грають першу скрипку. В шлюбі вони повинні створювати гармонійну цілісність і виконувати бажані Богові функції навіть тоді, коли деякі фактори, як, наприклад, велика різниця у віці, не є цілком сприятливими.

Бог створив кожну людину неповторною, наділивши її багатьма своєрідними талантами. І завдання людини – як чоловіка, так і жінки – розкрити в повній мірі свої можливості і максимально їх використати. Цього навчає нас Сонамитянка.

Вона, як багата жінка, могла б жити в розкошах і насолоджуватися всіма благами життя, які тільки можна мати.

Кінець її життя – бездітної жінки, що має старого чоловіка, – міг би бути сумним і невтішним. Але цього не сталося. Бо ця жінка має щире серце і, в першу чергу, вона дбає не про себе, а про інших. Уважно придивляючись до людей, які проходять повз її будинок, вона помічає незвичайного чоловіка.

Сонамитянка гостинно запрошує його поїсти, бо знає, що пророк Єлисей – дійсно Божа людина.

Виконуючи свою щоденну жіночу роботу, вона міркує про те, щоб ще зробити для слуги Божого.

І вона вирішує облаштувати для нього світлицю. Не тимчасовий намет, а зразкове помешкання, в якому було б зручно постійно жити. Вона обговорює це питання з чоловіком і після цього починає готувати в будинку горішню кімнату – кімнату для гостей.

Хоча в Святому Письмі ми знаходимо чимало прикладів гостинності, ми більш ніде не прочитаємо про те, що гостю було віддане таке приміщення. Але ця Сонамитянка хоче зробити що-небудь приємне для Бога і тому надихається цією новою справою, яка буде корисною для Його слуги.

У кімнаті, де є ліжко, стіл, стілець і світильник, можна не тільки відпочивати, а й працювати. Вона зважує все до дрібниць. Відтоді Єлисей там не тільки приймає їжу, але й живе. Все пристосовано для постійного проживання. Навіть для слуги Гехазі є місце.

Ця жінка переживає радість багатого, який може виявити свою щедрість до бідного. Замість того, щоб дати йому тільки гроші, за які він міг би знайти собі пристановище, вона сама дбає про свого гостя і дарує йому зручну кімнату.

І тут сталося щось велике: Бог дає їй дитину.

«Оце ти так горливо дбаєш про нас. Що хочеш, щоб я зробив для тебе? Може щось сказати за тебе цареві або начальникові над військом?» - питає в неї Єлисей через свого слугу.

Вдячна жінка відповідає: «У мене є все, мені немає чого бажати». Але слуга Гехазі зауважує: «Та ось сина нема у неї, чоловік же її старий». Коли пророк обіцяє їй: «Через рік о цій порі пригортатимеш сина», то вона не насмілюється повірити.

«Ні, мій пане, чоловіче Божий! – говорить з болем вона. – Не обманюй твоєї слугині!»

І все ж, це сталося! Через рік вона народила сина.

Коли він був ще маленьким, то раптово захворів і помер.

Мати кладе мертве тіло на постіль пророка в його світлиці. Тепер вона покладається тільки на Бога. Бог, Який подарував їй це дитя, Єдиний, Хто може їй допомогти. Вона поспішає до Його пророка, що перебував на горі Кармель. Можливо, в цей час вона згадує пророка Іллю, який одного разу воскресив дитину – сина вдови із Сарепти. Чи не його дух спочиває на Єлисеї?

Час плине дуже швидко. Вона говорить чоловікові, що хоче відвідати пророка, і не гає марно ані хвилини на докладні пояснення.

Чи здавались їй коли-небудь ці декілька годин подорожі такими довгими? Скільки разів вона запитує себе в дорозі: «Чи допоможе дитині пророк? Адже мій хлопчик вже помер».

Скільки болючих запитань її хвилюють!..

Вона дуже поспішає, тому підганяє свого віслюка, щоб швидше прибути до Єлисея. Пророк вже здалеку бачить, що трапилось щось погане, і хоче послати їй на допомогу свого слугу Гехазі. Але вона цим не задовольняється.

„Я піду тільки тоді, коли ти сам підеш зі мною, - говорить вона рішуче. - Адже я не просила сина".

Тобто, вона хоче сказати: «Я раніше була задоволена своїм життям. Я змирилась зі своєю долею. Але якщо я повинна втратити дитину після того, як я пізнала радість материнства, скорбота моя буде набагато гіркішою і більшою, аніж якби я ніколи не зазнала цього щастя».

Отже, хто ж повинен їй допомогти, як не пророк, який ублагав Бога послати їй щастя?

Вона допомогла Єлисею і тепер чекає такої ж допомоги від нього. За її наполегливою вимогою, Єлисей йде з нею.

Прибувши додому, він молиться, а потім так, як колись Ілля, простягається над мертвим хлопчиком і воскрешає його. Сонамитянка вдруге отримує дитину. Тепер син повернувся до неї із мертвих. Їй не потрібно готуватись до похорону. У неї радісне свято!

Це не єдине благословення, яке вона отримала. Минуло декілька років, і в країні почався голод. Але пророк своєчасно попередив її, і вона разом з родиною змогла виїхати і врятуватись. Коли вона через сім років повернулася додому і попросила царя повернути їй дім та лани, то вона не тільки повернула собі своє майно, але й увесь прибуток з маєтку від того дня, як вона залишила свою землю.

Чому? Тому, що вона жінка, сина якої воскресив Єлисей, і тому, що вона зробила добро для пророка, а тим самим і для Царства Божого.

Як тут не пригадати іншу таку ж гостинну родину у Витанії, куди так часто любив заходити Ісус Христос із Своїми учнями? Там Ісус Христос також воскресив мертвого Лазаря.

Сонамитянка – жінка, яка творчо мислила. Знала, що, безкорисливо турбуючись про інших, вона отримає благословення. Той, хто щедро роздає, ще більше отримує. Так завжди буває тільки з тією людиною, яка в усіх своїх справах чинить за заповідями Божими.

Слово «творчість» походить від латинського слова «креатіо» - творення, і близьке за значенням слову «креатор» - творець.

Молитва – це єдність з Творцем, і той, хто молиться, є людиною креативною, бо отримує від Креатора-Творця ідеї і натхнення їх звершити. По цій причині один чоловік, який в різних сферах діяльності виявив свою творчу особистість, казав: «Усі свої найкращі думки я набуваю в молитві».

Справжнє спілкування з Богом надихає на творчість, та й чи може бути інакше? Якщо хто-небудь спитає себе: «Як я можу тим, що маю, служити Богові?» - то його осінять думки, послані з небес. Не розпливчасті думки, а такі, які можна практично втілити, які розкриють таланти, дані Богом саме цій людині.

Дух Божий сповнює творчість мудрістю й розумом в усякій справі.

Для Сонамитянки це не була робота у видимому храмі Божому, як для майстрів Бецалела та Оголіява при спорудженні намету зборів. Це була думка про те, як вона зможе служити Богові своїм власним майном. І це не менш похвально. Вона використала свій достаток на добробут інших.

Чи цінує це Бог і чи винагороджує? Хто знає історію Сонамитянки, не сумнівається в цьому.