17. МАРТА ІЗ ВИТАНІЇ – ЖІНКА, ЯКА ПОСТАВИЛА ДРУГОРЯДНІ РЕЧІ НА ПЕРШЕ МІСЦЕ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»

НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН

«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»

Молюся і про те, щоб любов ваша дедалі більш і більш зростала у досконалім знанні та в усякому досвіді, щоб ви могли розпізнавати те, що ліпше; і щоб були чисті й бездоганні в день Христа,

Филип. 1, 9-10

17. МАРТА ІЗ ВИТАНІЇ – ЖІНКА, ЯКА ПОСТАВИЛА ДРУГОРЯДНІ РЕЧІ НА ПЕРШЕ МІСЦЕ

«Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату. Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: “Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.” Озвався Господь до неї і промовив: “Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.”» (Лк. 10:38-42).

«Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.» Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.» Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.» Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?» Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. Коли ж хто-небудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.» А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.» Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була. Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся, і радію я за вас, що мене там не було, - щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.» Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.» Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять, і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би! А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.» І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.» «Знаю, - каже до нього Марта, - що воскресне у воскресіння, дня останнього.» А Ісус їй: «Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки. Віриш тому?» «Так, Господи, - каже йому, - вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.» Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.» Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта. Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.» Заплакав Ісус. І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!» А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?» І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.» «А хіба я тобі не казав, - озвавсь Ісус, - що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.» А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.» І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії. Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.» (Ін. 11:17-27).

Очевидно, що Марта незадоволена. Тільки що прийшли тринадцять гостей. Це Ісус і Його учні, які прямували до Єрусалима, що був за декілька кілометрів від Витанії. Витанія завжди славилась своєю гостинністю. В цьому є й заслуга Марти.

Гості – давні знайомі. Вони приходять не вперше. Ісус – друг  Марти, Марії та їхнього брата Лазаря. Раніше Він вже приходив до них зі Своїми учнями пізно ввечері. Про це ми знаємо з розповіді євангелиста Марка: «І ввійшов у Єрусалим, у храм, і оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов з дванадцятьма у Витанію» (Мр. 11, 11), втомлений нападами і спокусами книжників і фарисеїв у Єрусалимі.

Марта рада, що Вчитель, Який не мав місця, де голову прихилити, почуває Себе у неї як вдома. Вона – гостинна і люб’язно віддає свій будинок в розпорядження гостей. Вона вважає це за честь для себе і тому старається, щоб гостям було у них затишно. Гості втомлені, голодні, в пилюці, і Марта, турбуючись про них, має багато клопоту. Не тому, що у неї замалий дім для гостей, чи в коморі пусто. Марта – не бідна. Але вона сердиться, що сестра їй не допомагає.

Марія, натомість, цілком захоплена проповіддю Вчителя. Вона жадібно ловить кожне Його слово. Перш за все, її, мабуть, хвилює питання: як найкраще використати Його перебування в їхньому домі? Чого я можу у Нього навчитися?

Мабуть, Марта не менш щаслива, що у неї такий Гість. Але вона не може вповні радіти з того. Її турбують різні дрібниці. Вона не розуміє, наскільки важлива ця подія в її житті. Марта роздратована. І, як звичайно буває у людей, вона шукає причину невдоволення у кому-небудь іншому.

Вона жаліє себе, а самооплакування – поганий порадник. Воно не допоможе вірно оцінити ні себе, ні оточуючих.

Від самооплакування до звинувачення інших зовсім мала відстань.

«Господи, - перебиває вона Ісуса, - чи Тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити?»

Марта не думає про те, що, осуджуючи сестру, вона провокує Ісуса осудити Марію.

Вона навіть насмілюється запропонувати: «Скажи їй, щоб мені допомогла».

Вчитель зводить очі. «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї».

Цими небагатьма словами Господь насправді сказав набагато більше. Марта може в них почути застереження:

«Як ти не можеш відрізнити, що головне, а що другорядне? Як ти можеш думати про дрібниці, коли Я знаходжуся у твоєму домі?

Марто, невже ти не можеш зрозуміти, що Я перш за все прийшов не для того, щоб Мені служили, але – послужити й дати життя Своє на викуп за багатьох? Чи не бачиш ти, що більш важливими для Мене, аніж нічліг і їжа, є люди, є ти, Марто? Моя турбота - про тебе саму. Ти така старанна й розумна. Чи повинна ти все до останнього робити сама? Невже ти не розумієш, що для Мене і скромний обід також дорогий?

В Моєму Царстві перевага надається духовним цінностям. Пізнай себе! Навчись дивитись на все з Моєї точки зору. Марія не заслуговує осуду. Тебе ж Я напоумляю тому, що Я тебе люблю».

Марто, речі, що мають скороминущу цінність, земні турботи заглушають Моє Слово і не дають тобі осягнути те, що має вічну цінність. І будь обережна, Марто, в судженнях про інших. Залиш це Мені. Суди тільки себе і своє власне серце».

Наступна зустріч відбудеться за дуже сумних обставин. Горе і тривога прийшли в їхню щасливу родину. Лазар важко захворів.

Його сестри негайно повідомили Ісуса, Який проповідував по інший бік Йордану: «Господи, той, що любиш ти його, слабує».

Сестри очікують, що Ісус негайно прибуде до них і вираховують час, коли Він прибуде до Витанії. Але Ісус довго не приходить, і Лазар помирає. Бог через цю смерть особливо повинен прославитись. Ісус хоче ощасливити Своїх друзів, але не через зцілення від хвороб, а через воскресіння із мертвих.

Цього сестри не можуть знати, і тому багато разів на день подумки повторюють: «Господи, якби ти був тут, - брат не вмер би!»

Лазар вже четвертий день знаходився у гробі, а в домі було багато друзів, які хотіли втішити сестер, і тільки тоді приходить Ісус.

Марія, пригнічена скорботою, залишається вдома. Але характер Марти не змінився. Чи може вона сидіти вдома, коли Вчитель наближається до їхнього селища? Це неможливо! Вона поспішає Йому назустріч і говорить те, що подумки впродовж тих днів, повних суму і скорботи, повторювала неодноразово: «Господи, якби ти був тут, - брат не вмер би!»

В її словах чується не тільки скарга, але віра й надія. Це видно з того, що вона тут же додає: «А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть». Тобто вона хоче сказати: ще не все втрачено.

Коли Ісус їй обіцяє: «Твій брат воскресне», вона думає, що це буде в далекому майбутньому. Але Ісус їй говорить: «Я – воскресіння і життя».

Воскресіння - не в примарному майбутньому. Воно - реальність тепер, зараз. Ісус не тільки дарує життя, Він Сам – Життя.

Марта відповідає на це словами віри: «Так, Господи, вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей».

Питання, яке ставили багато людей і яке викликало стільки суперечок, - чи Він Христос, чи ні? - Марта вирішує вірно, хоча вона й не розуміє, наскільки важливою є її відповідь. Вона кличе Марію. Коли Марія підходить до Христа, Він співчуває її горю, яке Його глибоко зворушило і розчулило.

Син Божий плаче і не соромиться Своїх сліз.

Сестри і всі присутні бачать це.

На їхніх очах підтвердилися слова пророка Ісаї: ні в якому горі Він не залишить їх. «Бач, як Він його любив», - казали деякі юдеї. Інші говорили, осуджуючи: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»

І тут видно страждання Христа. Він буде страждати не тільки від Своєї смерті, якій Він свідомо йде назустріч. І в цю святу мить, коли Він доводить Свою владу над смертю, Він страждає. Він страждає від нерозуміння людей і від невірності Своїх друзів.

Він страждає і через поведінку Марти.

Вона знову перебиває Його. Коли Він звелів: «Відкотіть камінь!», вона нагадує Йому, що Лазар вже чотири дні лежить у гробі і вже почався розклад тіла.

«А хіба я тобі не казав, що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» - відповідає їй Ісус.

Він гукнув голосно: «Лазарю, вийди сюди!» - і смерть звільняє свою жертву. Лазар постав перед ними живий.

Після чуда воскресіння Лазаря фарисеї і первосвященики змовилися вбити Ісуса. Він повинен переховуватись. Так Ісус виявив свою прихильність до родини у Витанії, хоча спочатку здавалося, що Він не помічав їхньої скорботи.

Через деякий час Він помре на хресті не тільки за гріхи світу, але конкретно за Лазаря, Марту і Марію.

Ще раз ми зустрічаємо Марту незадовго до смерті Ісуса. Вона прислуговуватиме під час вечері, яку приготували для Ісуса.

Це цілком правдива розповідь. Ми бачимо, що Марта не перестала прислуговувати. Вона не впадає з однієї крайності в іншу.

Марта - жінка з особливим характером. Їй притаманні такі прекрасні риси, як гостинність і готовність допомогти. Це жінка, яка витримала випробування віри в час смерті Лазаря.

Окрім того, Марта - мужня жінка. У той час, коли ненависть юдеїв до Ісуса дійшла до крайньої межі, і вони ухвалили Його вбити, Марта залишається вірною Господу.

Ісус любить її. Він удостоює її Своєї дружби. Він розуміє, що вона і сама, можливо, страждає через свій характер. Ісус знає, що такі енергійні, здібні люди, як Марта, можуть помилятися, невірно судячи про інших, хоча самі витрачають свої здібності та енергію на другорядні речі, які не варті уваги.

Таким людям потрібен Ісус. Тільки Він може застерегти їх від того, щоб не розтратити своє життя на другорядне, не розпорошитися в зайвій метушні.