20. ТАВИТА - НЕЗАМІЖНЯ ЖІНКА, ЯКА ВИКОРИСТАЛА УСІ СВОЇ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ СЛУЖІННЯ БОГОВІ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»

НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН

«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»

Так само й жінка незаміжня, і дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом

1Кор. 7, 34

20. ТАВИТА - НЕЗАМІЖНЯ ЖІНКА, ЯКА ВИКОРИСТАЛА УСІ СВОЇ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ СЛУЖІННЯ БОГОВІ

«Була ж у Яффі одна учениця, на ім'я Тавита, що значить у перекладі Дорка (Сарна). Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила. І сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці. А що Лідда лежить близько Яффи, учні, почувши, що Петро там, послали двох чоловіків з просьбою до нього: «Не отягайся прийти аж до нас!» Петро негайно рушив з ними. І як прийшов, вони його повели наверх у горницю, де всі вдови оточили його з плачем, показуючи йому туніки й плащі, що їх робила Дорка, бувши з ними. Велівши всім вийти з хати, Петро став на коліна й почав молитися, а повернувшись до тіла, мовив: «Тавито, встань!» І та відкрила свої очі й, побачивши Петра, сіла. Він же подав їй руку та й підвів її і, прикликавши святих та вдів, поставив її живою. Довідалась про це вся Яффа, і багато повірило в Господа.» (Ді. 9, 36-42).

Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу. (Як. 1, 27)

Тавита – скромна, непомітна учениця. Її служіння виявилось в тому, що вона шила для бідних в християнській спільноті. Вона вправно працювала голкою та ниткою, і в цьому виявився її талант і довірений їй дар.

Тавита мала всі підстави думати: «Я не пророчиця, як Маріам, і не вмію управляти країною, як Дебора. Я не належу до тих жінок, які відігравали визначну роль в історії свого народу. Я не маю особливих талантів».

На її долю не випало щастя бути дружиною і матір’ю. Тоді б вона могла впливати на життя суспільства через сина або чоловіка. Як часто в минулому доля якого-небудь царя в Ізраїлі визначалася впливом його матері, добрим чи злим. Але Тавита виділяється серед усіх жінок Святого Письма тим, що вона єдина названа ученицею. Тавита – учениця, послідовниця Христа, і це наповнило змістом все її життя.

Перш, ніж стати послідовницею Христа, вона прийняла Його в своє серце. Він став її Спасителем і тому міг бути її Господом. Вона  повірила в Нього, підпорядкувала своє життя Йому та Його Євангелії. Потім свідчила свою віру серед інших людей, допомагаючи їм в усьому. Справжня віра завжди повинна виявлятися в ділах: «Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як. 2, 26).

Хто слідує за Христом, той переймає від Нього любов до людей. І намагається все робити так, щоб його життя стало найправдивішим віддзеркаленням Христа.

Ось тому Тавита робить те, що у неї найкраще виходить. Вона старанно шиє, особливо для бідних удовиць.

Яффа - порт Середземного моря і пристановище для багатьох удовиць. Бо у суворі пори року рибалки часто потерпали і гинули. А їхні жінки залишались удовами.

В ті часи не було спеціальних соціальних служб, які б захищали вдів. Та Бог наказував Своєму народу піклуватися про них: «Ані вдови, ані сироти не будеш утісняти. Бо коли ти їх пригнічувати будеш, і вони голосінням заголосять до мене, то слухом почую зойк їх. І запалає гнів мій, і мечем висічу вас так, що жінки ваші стануть вдовами, а діти сиротами.» (Вих. 22, 21-23). Якщо виконувалось веління Боже, то вдови не бідували, а народ отримував усі ті благословення, які Бог обіцяв у нагороду: «І прийде …приходень, і сирота, і вдова, які живуть у тебе по містах, та й їстимуть досита, щоб Господь, Бог твій, благословив тебе в усякім ділі рук твоїх, за яке б ти тільки взявся» (Втор. 14, 29). Удовам же Господь дав обітницю, що вони будуть під Його особливим захистом.

Як учениця Христа, Тавита знала, що вона може порадувати Господа, турбуючись про людей, яких Він особливо любив. Вона працювала старанно, з любов’ю, терпляче.

Все її життя сповнене добрими і добродійними справами. Зустріч з Ісусом зробила Тавиту вільною жінкою. Ісус, який Сам Себе назвав Правдою, сказав, що правда робить людей вільними, і всі, яких Син Божий визволить, будуть істинно вільними.

Тавита теж почуває себе вільною. Святе Письмо вихваляє євангельські ради, які дають можливість жінці бути незаміжньою. Але це не означає для Тавити, що вона повинна мати неповноцінне життя. Її життя було богопосвятним. Богопосвятне життя – це найбільша відданість Богові в служінні Йому. Їй  не потрібно бути суперницею заміжніх жінок. Вона не заздрить матерям з дітьми.

Хто вільний, той може розвиватися згідно зі своєю вдачею і природним хистом. Внутрішньо вільна людина щаслива й інших може робити щасливими. Вона - рівноправний член суспільства. Такій жінці не треба боротися за свої права чи за яку-небудь роль. Їй  не потрібно спрямовувати усі свої зусилля на те, щоб стати кимось. Вона вже - особистість.

Тавита - жінка, яка випередила свій час. Вона знайшла зміст свого життя в роботі, що було не частим явищем для її часу. Багато жінок, що живуть в Яффі, і сьогодні, мабуть, охоче помінялися б з нею місцями.

Тавита живе для інших. Вона шиє для бідних. Відомий англійський поет лорд Байрон подав своє бачення рецепту щастя, яке стало афоризмом. Він писав: «Кожен, хто щасливий, повинен поділитись. Щастя народилось близнюками».

У Тавити небагато особистих бажань, тому вона завжди щаслива й усім задоволена.

Вона швидко й вправно шиє сорочки та сукні. Багато вдів в Яффі носять одяг, зроблений нею, і дякують їй за це. Самотня Тавита стає для них матеріальною і духовною підтримкою. Самітні можуть з нею поговорити. Так вона використовує усі свої можливості і стає незамінним членом суспільства.

Раптом сталося непередбачене. Тавита занедужала й померла. Хтось згадав, що в Лідді, розташованій за п'ятнадцять кілометрів, перебуває святий апостол Петро. Знаючи, що апостол Петро має надприродні дари, вдови посилають двох чоловіків, щоб привели його. Хіба не було хворих, які зцілялись, як тільки тінь апостола Петра падала на них? Чи не зцілив він з апостолом Іваном одного кривого від народження чоловіка? Апостол Петро, на якого покладаються усі надії, приходить.

У світлиці, де лежить Тавита, його з плачем оточують удови. Вони показують йому одяг, який Тавита для них пошила, і говорять про те, яка велика втрата для них її смерть.

Про померлих часто кажуть тільки добре. Але втрата Тавити – для всіх дійсно велике горе. Любов Тавити до людей пробудила в багатьох серцях взаємну любов, та й не могло бути інакше.

Петро робить те, що в подібних випадках робив Господь Ісус. Він звелів усім вийти з кімнати, помолився - і воскресив Тавиту. Із семи згаданих в Біблії воскреслих, вона - єдина жінка, яка повернулася до життя.

Звістка про воскресіння Тавити поширилась в місті, усі тільки про неї й говорили. «Ви чули, - зверталися люди один до одного, - Тавита ожила. Апостол Петро воскресив її!» І сталося щось дивне. Люди зрозуміли: це диво вчинив Бог. Вони прославляли не Тавиту чи Петра, вони славили Бога.

Багато людей, завдяки цій події, усвідомлюють марність свого життя. Вони теж шукають Ісуса Христа. Вони починають розуміти справжній сенс життя. Вони прагнуть, так само як і Тавита, належати Ісусові і стають християнами, новими людьми з новим майбутнім.

«Що це в руці у тебе?» - запитав Бог Мойсея біля Божої гори Хорив. Той відповів: «Палиця». Бог сказав: «Спирайся на цей жезл у своїх ділах, ти повинен бути Моїм слугою». Якби Бог запитав Тавиту: «Тавито, що у тебе в руці?» - вона б, мабуть, відповіла: «Голка й нитки, Господи». Бог показав би їй тоді, що вони - знаряддя, яким вона служить Йому. Праця швачки повинна  була наповнити її життя новим, невідомим доти змістом.

Життя, смерть і воскресіння Тавити дали поштовх для поширення Євангелія. Апостол Петро довго перебував у Яффі. І багато людей увірували в Господа.

Через Тавиту починається навернення до християнства, яке перейшло межі її міста, її країни. Можна вважати, що вона стала благовісницею Євангелії.