19. САМАРЯНКА – ЖІНКА, ЯКА СКАЗАЛА ІСУСУ «ТАК»

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»

НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН

«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»

Христос, великий Пророк, який  свідченням свого життя і силою слова проголосив Царство Отця, здійснює своє пророче служіння аж до повного обявлення своєї слави – не лише через єрархію, а й  через мирян. Для того Він поставив їх свідками і наділив розумінням віри та благодаттю слова (пор. Ді. 2:17–18; Од. 19:10), щоб сила Євангелія сяяла у щоденному, родинному і суспільному житті. Вони показують себе дітьми обітниці, коли, сильні у вірі й надії, використовують теперішний час (пор. Еф. 5:16; Кол. 4:5) і витривало очікують майбутньої слави (пор. Рим. 8:25). Цю надію вони аж ніяк не повинні ховати в глибині своєї душі, а, навпаки, мають виявляти її навіть в обставинах мирського життя постійним наверненням і борнею “проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби” (Еф. 6:12).

Догматична конституція про Церкву Lumen gentium, 35

19. САМАРЯНКА – ЖІНКА, ЯКА СКАЗАЛА ІСУСУ «ТАК»

«А треба було йому переходити Самарією. Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися.» Учні ж його пішли були до міста харчів купити. Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами. Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.» Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, - то звідкіля б у тебе вода жива? Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п'є, знову захоче пити. Той же, хто нап'ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.» Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.» «Піди ж, - мовить до неї, - позви чоловіка свого та й повертайся сюди.» Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила - відрік їй, - Не маю чоловіка! П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, - не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, - пророк ти. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите - в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.» Ісус до неї: «Повір мені, жінко, - час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. Та надійде час, - ба, вже й тепер він, - що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. Бог - Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.» Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.» А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.» Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею.» Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» І вийшли з міста й подалися до нього. А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.» Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.» Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» «Їжа моя, - каже до них Ісус, - волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, - вони вже для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, - щоб сіяч із женцем укупі раділи. Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший. Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.» Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. Та й багато більше увірували з-за його слова. Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання - самі бо чули й знаємо, що направду він - світу Спаситель.» (Ів. 4, 4-42).

Неохоче самарянка підносить свій водонос на плечі. Їй не хочеться в полудневу спеку йти запиленою курявою, нерівною дорогою в Сихар. Але що поробиш...

Вона бідна, щоб мати служницю, яка б носила їй воду. До того ж вона набула лихої слави, щоб йти до джерела ввечері, коли буде не так спекотно, бо тоді до криниці прийдуть інші жінки із селища.

Свою жіночу цноту і чистоту вона проміняла на гріх. За це їй доводиться страждати. Таке не залишають без осуду, особливо в маленькому селищі.

Її зневажають, на неї показують пальцем. Вона не має друзів, вона – самотня, ніхто її не любить.

Вже здалеку бачить Чоловіка, Який сидить біля криниці. Помічає, що Він втомлений. Ступивши ближче, вона впізнає в Ньому юдея.

Що привело цього Чоловіка сюди? Адже юдеї ненавидять її народ - самарян. Вони уникають самарян, як заразної хвороби, і обходять їхню країну, коли прямують із Юдеї в Галилею. Юдеї кажуть: «Самарян не буде серед тих, хто воскресне із мертвих». Або: «Хто візьме шматок хліба від самарянина, вчинить так само погано, як і той, хто їсть свинину». Більшої ганьби, ніж ця, важко уявити.

Вона ще більше дивується, коли Чоловік просить: «Дай мені напитися». Чи це Його голос? Він звучить твердо, але не вимогливо. Його погляд, Його людська теплота так відрізняють Його від усіх інших людей. Перед силою Його особистості вона почуває себе ніяково.

Вона не знає, як ставитись до Нього. Юдеї взагалі не хотіли знатися із самарянами. Тим більше, юдей ніколи не розмовляв з жінкою. Закони раввинів забороняли це. Вони говорили: «Краще, щоб слова закону були спалені, ніж привселюдно оголошувались жінці».

Чому цей Чоловік звертається не просто до самарянина, а до жінки-самарянки?

Її запитання не розгнівили Ісуса. Якби вона знала, Хто з нею говорить!..

«Жива вода» – ці слова збентежили її. Це було б виходом із становища. Якби вона мала таке джерело, то не було б потреби щоденно носити воду здалеку.

Вона не розуміє, що вода з усього світу не може вгамувати її спраги, що матеріальна допомога не головна для неї. Те, чого вона потребує, - це духовний ідеал.

Про це й говорить Ісус. Щоби пояснити їй все, щоби врятувати її грішну душу, Йому потрібно було прийти в Самарію. Але вона не розуміє Його слів. Вона має щоденно стільки турбот, що їй ніколи подумати про свою душу.

На її прохання: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати», Ісус дав таку відповідь, що жінка-самарянка зніяковіла: «Піди ж, позви чоловіка свого та й повертайся сюди».

Чоловіка свого… Чоловіка свого? Але ж перед законом вона не має чоловіка. Шкода, що її співрозмовник саме тепер просить її про це. Що стосується чоловіків, то вона їх добре знає, але Йому вона не може говорити неправду:

«Нема в мене чоловіка», - говорить вона.

«Добре єси мовила - відрік їй, - Не маю чоловіка! П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, - не чоловік він тобі. Правду мовила єси.»

Для її співрозмовника напевно немає жодних таємниць. Життя людей перед Ним відкрите. Але дивно, що Він не ставиться до неї з осудом і не звинувачує її. Та жінка-самарянка сама прагне відвертості. Він дозволяє їй самій признатися в тому, що є найболючішим в її житті: в гріху. Здається, що Він міг би дати таку бажану живу воду тільки тоді, коли на ній не буде гріха. Вона знає, що закон Мойсея вимагає покарання за перелюб. Однак до цього часу вона зуміла знаходити причини для виправдання. Але тепер це не так. Вона розуміє: її життя грішне, а гріх треба спокутувати перед Богом.

«Бачу, пане, - пророк ти», - це все, що вона спромоглася сказати. Вона починає розмову про богослужіння, про його форми, про відмінність у поглядах та обрядовість, яка розділяє людей. Це цікавий і безпечний матеріал для бесіди. Про богослужіння можна багато дискутувати і сховатися за словами. Але Ісус веде до головної мети Своєї розмови. Він не дозволяє відхилитися від цілі, заради якої Він прийшов. Ісус  небагатослівно пояснює їй, що в богослужінні головним є не форма, а зміст. Бог шукає людей, які прагнуть до Нього і всім серцем хочуть Йому служити. Тільки одне цінне в очах Божих: віра. І Він це відкриває їй.

Ісус говорить не урочисто: «Істинно, істинно кажу тобі», як казав вченому Никодиму (Ів. 3, 5), а просто: «Повір мені, жінко». Але ціль Його слів та ж сама: відродження.

Ці слова пробуджують в ній потребу в Месії. Христос внесе ясність у все, що незрозуміле. Це – кульмінаційний пункт їхньої розмови. Ісус стверджує, що її бажання виповнилось, майбутнє стало дійсністю вже тепер, в цю мить.

«То я, що говорю з тобою». Христос явиться не в далекому майбутньому. Він – реальна людина з плоті і крові. Він стоїть перед нею. Те, про що Він нікому ще не сказав так відверто, Він відкрив їй: «Я - Христос!»

Для неї Він прийшов у Самарію. Заради неї Він не зважає на юдейські закони і звичаї. Месіанська година настала. Жінка відчула себе гідною людиною. Кожна людина, навіть дуже грішна, може через Ісуса прийти до Бога.

Але за двох умов:

Спочатку - усвідомити свої гріхи, а потім - сповідувати їх. Кожен повинен усвідомити, що він грішний перед Богом. Богові нелегко дивитися на наші гріхи. Тому я посилаюсь на Ісуса і вірю в Нього. Він - Посередник між мною і Богом. Він побудував міст між мною і Богом через безодню гріха.

Все це вона збагнула відразу. Вона - грішна, зневажена, мерзенна. Він - любов і розуміння. Вона осягнула Його любов, яка заради неї привела Його сюди, і приймає Його в своє серце. Вона говорить Ісусові Христові: «Так».

Як часто євангельські події ми сприймаємо як констатацію події, яка вже відбулась, а тому для нас, людей третього тисячоліття, не має жодного відношення. Але Христос живий і тому й сьогодні, як і дві тисячі років тому в селі Сихем, чекає на розмову з нами. Якщо б машина часу була реальністю і мали б змогу перенестись у 1580-ті роки в княже містечко Володимир-Волинський, то у храмі св.. Параскеви ми б зустріли маленького хлопця Івана Кунцевича, який щоденно ревно молився перед Розп'яттям Спасителя. Але  несподівано в його невинне дитяче серце впала з Розп'яття божественна іскорка, розпаливши в ньому назавжди палкий вогонь любові до Ісуса Христа, рідної Церкви та Народу. Мабуть, тому св. Йосафат Кунцевич так рішуче прямував до святості, долаючи з Господньою допомогою всі перешкоди на своєму життєвому шляху, і зростав ласкою в Бога та людей.

У цих двох людей різний життєвий досвід, умови життя, національність. Але їхні найглибші почуття близькі, бо вони обидвоє прийняли Ісуса Христа як Спасителя, а це - найважливіше переживання кожної людини.

Хто так приймає Ісуса, стає новою людиною. Жінка з гріховним минулим набуває внутрішньої свободи, свободи від покарання за гріх, і, через це, свободи від усього, що в очах Божих було заплямовано. Людський осуд більше не вражає її. Віднині вона, не соромлячись, може дивитись в очі кожному.

Бог, Який судить людей не за їхню зовнішність, а за їхнє серце, виправдав її. Як можуть люди звинувачувати її?

Проблеми самарянки вирішені. Вона очистилася в джерелі живої води, вона втамувала  спрагу, вона знайшла щастя, яке вважала для себе недосяжним. І, звичайно, вона не буде берегти його тільки для себе.

Вона навіть забула, чого прийшла до криниці. Тепер у неї з'явилася дуже важлива справа. Мешканці міста повинні знати: прийшов Месія і можна зараз же отримати прощення гріхів.

Вона притьмом, не гаючись, поспішає до міста.

Вона звертається до людей просто і відверто, як людина, що пізнала Бога.

«Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?»

Її відлюдкуватість зникла. Не вагаючись, вона говорить про своє сумнівне минуле. Дивно, що саме її колишнє гріховне життя відтіняє щасливе теперішнє. Люди бачать, яка зміна відбулася у ній, і поспішають до криниці Якова. Багато з них знайшли там своє спасіння, бо Ісус зробив для них те ж, що і для самарянки: Він зробив їх вільними, дав їм нове, вічне життя.

Він справляє на них сильне враження, і Вони просять Його, щоб Він затримався тут. І Він залишається. Тимчасом приходить все більше людей, щоб послухати Його. Жінці вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання - самі бо чули й знаємо, що направду він - світу Спаситель».

І це добре, що вони говорять про Ісуса, а не про жінку. Він повинен бути в центрі уваги цих людей. А вона тільки перст, що вказує па Нього.

Минуло три роки.

Темрява була по всій землі й землетрус, коли невинний Ісус із Назарета, Богочоловік, пожертвував Своє життя за гріхи людські.

Невдовзі після цього ангели біля гробу сповістили про Його воскресіння, а через сорок днів, коли Ісус вознісся на небо, - про Його наступне друге пришестя. Дух Святий зійшов на багатьох людей. Для них почалося нове життя.

Разом з цим почалися гоніння на віруючих. Сатана не хоче відпустити свою здобич. Коли в Єрусалимі стало особливо небезпечно, багато віруючих втікали із Єрусалима до Самарії.

Знову Євангеліє має великий вплив в Самарії. Потрібний євангелист для благовіщення Слова Божого. І прийшов Пилип до самарійського міста; він проповідує там про Христа, і багато увірували й охрестилися. І радість велика була в тім місті! Особливо, коли Дух Святий зійшов на багатьох. Євангеліє відкриває душі. Ворожість самарян до юдеїв зникає. Євангеліє поширюється по всьому світі.

Поширення Благої Звістки в Самарії назавжди пов'язане з однією жінкою. В Самарії  історію творить грішна жінка, жінка, яка зустріла Ісуса. Її життя свідчить, що людина за одну мить може стати місіонером, якщо вона приймає Ісуса. Бо входження Сина Божого в душу людську - це велика нагорода.