3. РЕВЕКА – ЖІНКА З ВЕЛИКИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ, АЛЕ...

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»

НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН

«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»

3. РЕВЕКА – ЖІНКА З ВЕЛИКИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ, АЛЕ...

1. Сватання

«Авраам був старий, у літа ввійшов. І Господь Авраама поблагословив був усім... Постарівся віком Авраам, і Господь благословив Авраама в усьому. Тоді Авраам сказав своєму слузі, найстаршому в його господі, що правив усім його маєтком: «Поклади лишень руку під моє стегно. Я заклинаю тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що не візьмеш ти моєму синові жінку з дочок ханаанян, серед яких я перебуваю, а підеш у мій край, до рідні моєї, і візьмеш жінку синові моєму Ісаакові». Слуга ж мовив до нього: «А якщо жінка не захоче йти за мною в край цей, чи маю відвести твого сина назад у край, звідки ти вийшов?» Тоді Авраам відповів йому: «Гляди, щоб ти не відводив туди мого сина! Господь, Бог неба, який вивів мене з дому мого батька та з мого рідного краю, і який говорив до мене та клявсь мені словами: «Потомству твоєму дам я цю землю», - він пошле свого ангела перед тобою і візьмеш звідтіля жінку моєму синові. А як жінка не захоче йти з тобою, то ти будеш вільний від тієї клятви, що нею мені поклявся. Тільки сина мого туди не повертай!» І поклав слуга руку свою під стегно Авраама, свого пана, і поклявся йому в тому ділі. По тому взяв слуга десять верблюдів з-поміж верблюдів свого пана й вирушив у дорогу; з найліпшим, що лиш було в його пана знявсь він і рушив у дорогу в Арам Нагараїм, у місто Нахора. І поставив він верблюдів поза містом біля криниці надвечір, коли жінки виходять брати воду, та й мовив: «Господи Боже мого пана Авраама! Пощасти мені сьогодні, молю, і вчини милость моєму панові Авраамові. Ось я стою коло джерела води; дочки горожан виходять брати воду. Нехай дівчина, якій я скажу: «Нахили, з ласки, твій жбан, щоб я напився», а вона скаже: «Пий! Я ще й верблюдів твоїх понапуваю», - буде та, що її ти призначив слузі твоєму Ісаакові, і я по тому знатиму, що ти вчинив милость із моїм паном». Тож і сталося, що він ще й не скінчив говорити, як ось виходить із жбаном на своїх плечах Ревека, що народилась у Бетуела, сина Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата. Була то дівчина прегарна з виду, незаймана, ні мужа ще не знала. Тож зійшла вона до джерела і, набравши повний жбан води, вийшла нагору. Слуга побіг їй назустріч та й мовив: «Дай мені, з ласки своєї, трохи напитися з твого жбану!» А вона: «Пий, добродію!» І спустила хутенько жбан на свою руку й дала йому напитися. Як же скінчила його напувати, каже: «Я ще і твоїм верблюдам начерпаю, поки не нап’ються». І скоро випорожнила свій жбан у пійло, побігла знову до криниці, щоб набрати води, і налляла всім його верблюдам. А чоловік придивлявся до неї мовчки, цікавий знати, чи пощастить йому Господь у дорозі, чи ні. Коли ж верблюди перестали пити, взяв чоловік золоту каблучку, вагою пів шекля, та дві запинки їй на руки, вагою десять шеклів золота, і спитав: «Чия ти дочка? Скажи мені, будь ласка, чи є в домі твого батька місце для нас переночувати?» Вона ж йому відповіла: «Я дочка Бетуела, сина Мілки, якого вона Нахарові вродила». Далі сказала йому: «Є в нас доволі й соломи й паші, та й місця переночувати». Тут чоловік схилив голову й, поклонившись Господеві, мовив: «Благословен Господь Бог пана мого Авраама, що не відмовив милости своєї і вірности своєї моєму панові! Мене ж Господь привів до дому братів мого пана». Побігла дівчина й оповіла в хаті матері своєї, що сталося» (Бут. 24, 1-28).

«Тож прикликали Ревеку й кажуть до неї: «Чи підеш ти з цим чоловіком?» А вона відповіла: «Піду!» І відпустили Ревеку, сестру свою з її нянькою, та й Авраамового слугу з його людьми. При тому поблагословили вони Ревеку і промовили: «Ой ти, сестрице наша, стань тьмою тисяч: Нехай твоє потомство займе ворота своїх ворогів!» І вибралася Ревека зо слугинями своїми, і сівши на верблюдів, поїхали вони за чоловіком; отак узяв слуга Ревеку й пустився в дорогу. А Ісаак прийшов був тоді з дороги до криниці Лахаї-Рої, бо він жив у краї Негев. Раз вийшов Ісаак підвечір пройтися в полі. Підвів свої очі й бачить - ось ідуть верблюди. Ревека також підняла очі й, побачивши Ісаака, зійшла з верблюда, та й каже до слуги: «Хто то цей чоловік, що йде полем нам назустріч?» Слуга ж відрік: «То мій пан». Тоді вона взяла намітку та й накрилась. І розповів слуга Ісаакові все, що вчинив був. Тоді ввів її Ісаак у шатро Сари, своєї матері, і взяв він Ревеку та й стала вона йому за жінку. Він же полюбив її, і було це для нього розрадою після смерти матері своєї» (Бут. 24, 58-67).

Розповідь починається як у казці. Один молодий чоловік шукає собі дружину.

Майбутній наречений – син заможного господаря і спадкоємець великого багатства (пор. Бут. 24, 35-36).

Ісаак ще не знайомий із своєю нареченою, але він вже знає, що повинен бути батьком численного потомства. Ще до його народження Бог пообіцяв це його батькові, Авраамові, сказавши, що Він склав заповіт вічний з Ісааком і його нащадками (Бут. 12, 2-3; 17, 19).

Тому дуже важливо, з ким саме він будуватиме своє майбутнє і хто буде матір’ю його дітей.

У часи Ісаака дружину обирали батьки. Тому його батько Авраам розважливо починає готуватись до шлюбу сина.

Він посилає старшого слугу – Елієзера – в місто Харран у Месопотамії з делікатним завданням. В цьому місті Авраам сам жив колись. І оскільки він там має багато родичів, то родинне коло видається йому найкращою гарантією гармонійних подружніх відносин.

Ісаак не повинен одружуватись з ханаанянкою, хоч він і живе серед цього народу. Цей народ проклятий Богом (Бут. 9, 24-27). Дружиною Ісаака не може бути поганка. Вона повинна вклонятися тому ж Богу, що і її чоловік. Ісаак не повинен брати шлюб з невіруючою. Це не призведе до порозуміння.

Які умови ще, окрім цього, поставлені перед нареченою?

Авраам хоче для Ісаака дружину, яку призначив йому Бог. Він упевнений, що шлюби укладаються на небі, і що Сам Бог спаровує двох людей. Адже Він створив для першої людини – Адама – саме ту жінку, яка найбільш відповідала йому і з якою він міг бути щасливим (Бут. 2, 18).

І для Ісаака Бог призначив відповідну до Своєї обітниці (Бут. 12, 2-3) жінку. Як батько, Авраам може залишити Ісааку свій дім, маєток, але розумну дружину може дати тільки Бог (Прип. 19, 14). Вона є подарунком від Бога і знаком Його ласки (Прип. 18, 22).

Авраам знає, що Бог Сам буде керувати подорожжю Елієзера до Харрана, якщо слуга буде виконувати Його вказівки (Прип. 3, 5-6). Він підбадьорює управителя свого маєтку, запевняючи, що Господь пошле перед ним Свого ангела (пор. Вих. 23, 20), щоб полагодити взаємини. Елієзер не знає пізнішого одкровення Божого, а саме, що шлюб є прообразом заповіту між Богом і народом ізраїльським (пор. Ос. 2, 18-19), а в майбутньому – між Христом і Його Церквою (Еф. 5). Коли він після тисячі кілометрів подорожі приходить до міста, де жив Нахор, брат Авраамів, то спочатку молиться.

Елієзер вдається до життєвої второпності – і шукає в місті криницю, до якої приходять жінки по воду. Настає вечір, і вони мають незабаром прийти...

Як же йому серед багатьох жінок знайти саме ту, яку Бог призначив для сина його господаря? Тепер все залежить від Божого проводу, і тому він знову звертається до Бога в молитві.

Елієзер довірливо просить про такий знак: «Дівчина, яка вийде воду брати, і якій я скажу: «нахили глек свій, я нап'юся», і яка відповість: «пий, я і верблюдів твоїх понапуваю», - ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку».

Жінки Сходу сором'язливі у поводженні з чоловіками. Якщо дівчина буде вільно поводитися з ним, незнайомцем, то в цьому буде воля Божа. Можливо, він думає, що відповідь на його молитву проллє світло й на характер дівчини.

Напоїти десять верблюдів – це не дрібниця. Потрібно начерпати 150-300 літрів води із глибокої криниці і витягнути наверх. Для цього потрібне здоров'я і фізична сила. Дружина Ісаака, за обітницею Божою, - мати численного потомства і має бути сильною і здоровою. Привітність і бажання допомогти повинні бути притаманними нареченій Ісаака, адже вони будуть вести кочове життя, і їй потрібно бути вправною, залюбки виконувати важку роботу і завжди приходити на допомогу. Їй повинні бути притаманні сміливість та ініціативність.

Ісаак, син старих батьків, який до сорока років залишався нежонатим і жив нерозлучно із своїми батьками, не був енергійною людиною.

Посланець Авраама тихо молиться про себе. Тільки Бог чує його прохання. І щойно він висловив це прохання, як побачив молоду і струнку дівчину, яка підходила до криниці. На плечі вона несла глек. З кожним її кроком він все сильніше відчуває – це відповідь на його молитву.

Ревека! Цей день для неї розпочався звичайно, як і всі інші дні. Вона і гадки не мала, що незабаром стане головною героїнею історії кохання, якою люди захоплюватимуться навіть через чотири тисячоліття!

Дорога до криниці була звичною дорогою: сьогодні, вчора, позавчора...

Але сьогодні вона відчуває щось від того напруження, з яким стежить за нею незнайомець. Його увага не турбує її, і вона охоче виконує його прохання і дає йому напитися.

Але чому її серце б'ється так часто й радісно? Так, ніби вона чекає чогось особливого. Ніби її ноги мають крила, а її руки – нові сили.

Їй хочеться зробити щось добре. Вона чує свій голос: «Я буду носити воду і для верблюдів твоїх, аж поки вони не нап'ються».

Потрібно багато часу, щоб тварини втамували спрагу, але спритність і радісний настрій не залишають її. Важка робота спориться в її руках. Вона відчуває на собі допитливий погляд незнайомця. Мовчки він спостерігає за нею. Потім в нагороду він дає їй золоті прикраси. Це дивує її, хоча, ні. Ця людина представник заможного господаря. Це видно з його супроводу. «Чия ти дочка?» - запитує він привітно.

Чи відчула вона приховане хвилювання в його голосі? На її подив, після відповіді: «Я дочка Бетуела, сина Мілки, якого вона народила Нахору», - він падає на землю і славить Бога.

Коли вона чує в його молитві ім'я свого дядька Авраама, то раптом здогадується, що цей дивний чоловік здійснив таку далеку подорож, виконуючи наказ їхньої родини. Вона поспішає додому, щоб розповісти всім про цю пригоду.

Цієї ночі мало спали в родині Бетуела. Після того, як її брат Лаван привів у їхній родинний дім цього чоловіка Елієзера, то він повідомив про свою справу і всі зробили висновок: це провід Божий.

Вони чули, що пошуки жінки для Ісаака спиралися на обітниці Божі, так само, як і народження та життя Ісаака були доказом виконання Божих обітниць (Рим. 4, 18-21). І з одруженням його буде не інакше. Авраам і Елієзер діяли у відповідності з обітницями. Вони були впевнені в Божому проводі і в тому, що Бог почує їхні молитви (1Ів. 5, 14-15).

І їхня надія справдилася. Бог ясно показав Свій шлях, а саме – в згоді сім'ї Ревеки на цей шлюб (Пс. 142, 8; 31, 8). Шлюб має значення не тільки для подружжя; він стосується всієї рідні, особливо батьків.

Мойсей пізніше об'явить у заповідях Божих, щоб діти шанували своїх батьків (Втор. 5, 16). Соломон згадує, що всі справи потрібно обговорювати з порадниками (Прип. 20, 18). Якщо батьки і порадники дають згоду на шлюб і все попереднє життя підпорядковане Слову Божому і молитві, то в цьому можна впізнати Божий провід і вірити: «Нам дають зелене світло».

Ревека ще не може зрозуміти із Слова Божого постанови Божі щодо шлюбу. Але вона впевнена, що Бог вів Елієзера визначеною дорогою і привів саме до неї. Тому на запитання: «Чи ти підеш з цим чоловіком?», вона без вагань відповідає: «Піду». Хоча родина й має право голосу в цьому обговоренні, але вирішальне слово залишається за нею.

Це крок до віри. Віддаленість її майбутнього місця проживання від батьківської оселі вимагає остаточного розлучення. Тільки її годувальниця Дебора та декілька служниць, які йдуть з нею, будуть нагадувати їй про дім.

Ревека, онука Нахора, виявляє тут частку мужності і віри свого дядька Авраама. Так само, як і він, вона почула поклик Божий, тому вона «спалює за собою всі мости» і їде. Вона готова поєднати своє майбутнє життя з життям свого чоловіка.

Зустріч відбувається на полі. Ісаак виходить з намету, щоб поміркувати і поговорити з Богом. Він знає, що Елієзер не буде баритися і даремно гаяти ані хвилини. І в будь-який час караван може повернутися.

Ревека бачить Ісаака. Вона душею впізнає його. З поваги до чоловіка, який йде їм назустріч, вона зразу ж спускається з верблюда. Ревека закривається покривалом, як тільки дізнається, що це її наречений.

На Сході наречена не повинна показувати свого обличчя до того часу, поки не закінчаться весільні церемонії – і так прийнято з давніх часів до сучасності.

Після того, як Елієзер розповів Ісааку про те, як Бог виконав кожне прохання його молитви, зустрічаються ці двоє: неодружений чоловік в розквіті сил і молода дівчина, яка не знала чоловіка.

Коли апостол Павло говорить про союз між Христом та Його Церквою, він вимагає, щоб наречена була чистою дівою (2Кор. 11, 2). Ісаак, побачивши свою наречену, мимохіть подумав про свою матір, Сарру. Ревека така ж розумна, енергійна, вольова і вродлива. Чи міг він бажати більшого?! Він буде її любити! Ніжні почуття Ісаака до Ревеки у Святому Письмі передані  дуже лаконічно: «Він же полюбив її, і було це для нього розрадою після смерти матері своєї». І ця перша закоханість поступово переростає у справжнє кохання та любов: у Ісаака, на відміну від Авраама чи Якова, буде лише одна дружина, а свої почуття ніжності до Ревеки він не боятиметься виявляти: «Та одного разу, коли він побував там довгий час, Авімелех, філістимлянський цар, поглянув у вікно й побачив, а тут Ісаак жартує з Ревекою, своєю жінкою» (Бут. 26, 8).

Ця історія набагато цікавіша від казки, тому що це життєво правдива розповідь про живих людей із плоті й крові.

Ревека, звичайна молода дівчина, входить в історію Авраама, родоначальника єврейського народу, батька всіх віруючих, мужа Божого. Вона вступає в майбутнє, призначене їй Богом в обітниці. Яким воно буде для неї?

„Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його" (Прип. 14, 1).

2.  РЕВЕКА – ГОСПОДИНЯ СВОЄЇ ДОЛІ

Як постарівся Ісаак та вже й зір його притупився, недобачав, то покликав він Ісава, свого старшого сина та й каже йому: "Сину мій!" Той відповів: "Тут я." А він каже: "Оце я старий, не знаю дня моєї смерти. Візьми твоє знаряддя, твій сагайдак і твій лук, та й піди в поле й піймай для мене дичину, та й зготуй мені смачну страву, так, як я люблю, і принеси мені; нехай я з'їм, щоб за те благословила тебе моя душа перед смертю." Ревека ж чула, як Ісаак говорив до Ісава, свого сина. І вийшов Ісав у поле вполювати дичину для батька. Тоді Ревека й каже до Якова, сина свого так: "Оце чула я, як твій батько говорив до Ісава, твого брата: "Принеси мені дичини і зготуй для мене смачну страву: нехай я з'їм і благословлю тебе перед Господом, заки ще помру". Тепер же мій сину послухай мене, що я тобі наказую. Піди но в отару і принеси мені звідти двоє козенят гарненьких, а я зготую з них смачну страву для твого батька, як він любить. Тоді внесеш її твоєму батькові, щоб він її з'їв і щоб благословив тебе перед своєю смертю." Але Яків каже до Ревеки, своєї матері: "Таж Ісав, мій брат, мужчина волохатий, а я гладенький. Ануж мій батько помацає мене, і в його очах я буду як той, що глузує з нього, і так я наведу на себе прокляття, а не благословення." Тоді каже до нього його мати: "На мені буде твоє прокляття, мій сину! Ти слухай тільки мене та піди і принеси мені (козенят)." Пішов же він, узяв їх і приніс своїй матері; а вона зготувала смачну страву, як любив його батько. І взяла Ревека щонайдорожчу одежу Ісава, свого старшого сина, що була в неї дома, і одягла в неї Якова, свого молодшого сина, а кізлячими шкірами обгорнула його руки і гладеньке тіло в нього на шиї. Тоді дала вона в руки Яковові, своєму синові, смачну страву і хліба, що зготувала. Він же пішов до свого батька й каже: "Тату мій!" А цей відізвався: "Я тут! Хто ти мій сину?" Тоді Яків каже до свого батька: "Я - Ісав, твій первісток. Я зробив так, як ти мені велів. Підведись, прошу, сядь та з'їж моєї дичини, щоб твоя душа благословила мене." А Ісаак каже до свого сина: "Як же ж хутко ти це знайшов, мій сину!" Той відповів: "Бо Господь, Бог твій, наслав мені." На це Ісаак до Якова: "Підійди лишень до мене, нехай обмацаю тебе, мій сину, чи ти справді мій син Ісав, чи ні?" І підійшов Яків до Ісаака, свого батька, а він обмацав його й каже: "Голос - голос Якова, руки ж - руки Ісава." Однак не впізнав його, бо руки його були, як руки в Ісава, брата його, волохаті, тож і благословив його. По тому спитав: "Чи ти справді мій син Ісав?" А цей відповів: "Я!" Той же сказав: "Подай мені, нехай з'їм я дичини мого сина, щоб моя душа благословила тебе." І подав йому, й він з'їв; приніс йому й вина, й він випив. Тоді каже до нього Ісаак, його батько: "Підійди лишень та поцілуй мене, мій сину!" Він же підійшов і поцілував його. І занюхав Ісаак запах його одежі й поблагословив його та й сказав: "Ось запах сина мого, неначе запах поля, що Господь благословив його. Дай же, тобі, Боже, росу з неба й родючу землю. Та ще й пшениці й вина подостатком! Нехай народи тобі служать і племена приклоняться перед тобою. Будь володарем над братами твоїми, й сини матері твоєї нехай приклоняться перед тобою. Проклятий хай буде, хто тебе проклинає, а благословен, хто тебе благословляє!" Та сталось, як Ісаак скінчив благословляти Якова і Яків щойно вийшов від Ісаака, свого батька, прийшов Ісав, брат його, з полювання. Він теж зготував смачну страву, приніс її до свого батька й каже до нього: "Хай тато підведуться і з'їдять дичини свого сина, щоб душа їх благословила мене." Тоді Ісаак, його батько, спитав: "Хто ти?" Він же відповів: "Я - син твій, твій первісток, Ісав." Ужахнувся Ісаак жахом великим та й питає: "А хто ж той, що піймав дичину, приніс мені, й я з'їв спокійно все, заки ти прийшов, і я поблагословив його, так він благословенний і буде?" Коли Ісав почув слова свого батька, скрикнув він великим і жалісним голосом та сказав до батька свого: "Благослови мене, мене також, мій тату!" А той мовив: "Прийшов твій брат підступно й узяв твоє благословення." Ісав і каже: "Хіба не названо його Яків; він бо два рази вже обійшов мене! Забрав моє первородство, а ось тепер узяв моє благословення?" На це відозвавсь Ісаак, кажучи до Ісава: "Я, бачиш, його поставив володарем над тобою і всіх його братів дав йому за слуг; хлібом і вином забезпечив його. Що ж, отже, мій сину, можу я для тебе зробити?" Тоді Ісав каже до свого батька: "Хіба одне благословення в тебе, тату? Благослови й мене, мій батьку!" Та й заридав Ісав уголос. Тут батько його, Ісаак відповів йому, кажучи: "Без родючої землі буде твоя оселя, і без роси, що падає з неба. Ти житимеш з меча твого і будеш на послугах у твого брата. Але станеться, що звільнишся, скинеш ярмо з свого карку." Та й зненавидів Ісав Якова за благословення, що ним благословив його батько його, і сказав собі Ісав у серці: "Прийдуть дні плачу по моєму батькові, тоді уб'ю Якова, брата свого." І переказано Ревеці слова Ісава, старшого її сина, і вона послала покликати Якова, свого молодшого сина, і сказала йому: "Он Ісав, твій брат, заповзявся помститися на тобі й забити тебе. Послухай же тепер мене, мій сину, і вставай та й утікай до Лавана, мого брата, в Харан. Ти поживеш з ним якийсь час, поки не промине лють твого брата, поки не пройде гнів брата твого на тебе й він не забуде, що ти йому вдіяв; тоді я пошлю, щоб тебе забрати звідтіля. Як же ж то мені втратити вас обидвох разом в один день? " А до Ісаака сказала Ревека: "Життя мені набридло через дочок хеттитських. Коли ще Яків візьме собі жінку з хеттитських дочок, як оці, з дочок цього краю, то навіщо ж мені жити?" (Бут. 27)

Ревека бачить, як її старший син Ісав іде в намет свого батька. Враз у неї прокидається підозра. Про що вони будуть розмовляти вдвох?

Отже, вона вдалася до того, щоб стежити за чоловіком, якого вона колись прийняла як дарунок від Бога.

Між нею і Ісааком немає більше колишніх добрих і гармонійних відносин. Її родина не є одним цілим, вона розірвана: одна частина складається з Ісаака та Ісава, друга – з Ревеки та Якова.

Здається, ніби діти роз'єднали їх. Сини відрізняються один від одного, як день від ночі.

Ісав - волосатий, грубий хлопець і за зовнішнім виглядом, і за вдачею. Йому подобається вільне життя.

Молодший син, Яків, більш лагідний. Він хитрий і пронозливий, але все-таки улюбленець матері та й тяжіє до рідної оселі. Шлюб Ісаака і Ревеки не був щасливим. Можливо, причина відчуження виникла давно, і народження очікуваних синів вже не могло їх зблизити. Їхні відносини не склалися через упереджене ставлення до синів. Батько більше любить старшого сина, мати – меншого. Щоправда, її любов до Якова ґрунтується на обітницях Божих, які були дані ще до їхнього народження. Але сьогодні Ревека не має часу, аби думати про минуле. Її думки зайняті тільки Яковом. Майбутнє її улюбленого сина в небезпеці.

Але чи думає вона про те, що ця справа стосується також і майбутнього народу Божого, її чоловіка і старшого сина?

В усякому разі, вона не здогадується запитати поради у Бога. Адже Він уже дав раніше ясні передбачення на майбутнє. Слово Боже про це голосить: «Було ж Ісаакові сорок років, як він узяв собі за жінку Ревеку, дочку Бетуела арамія, з Паддан-Араму, сестру Лавана арамія. І молив Ісаак Господа за свою жінку, бо була неплідна, і Господь вислухав його молитву й зачала Ревека, його жінка. І билися дитятка одне об одне в її лоні. А вона сказала: "Коли так, навіщо мені жити?" і пішла спитати Господа. Господь же сказав їй: "Два народи в твоїм лоні, два народи розділяться з твого лона. Один буде від другого сильніший. Старший буде молодшому служити"» (Бут. 25, 20-23).

Ревека добре пам’ятає вказану обітницю Господа. Тепер ця літня жінка підслуховує під дверима свого чоловіка.

Ісаак, якому вже більше ста років, відчуває свою старість і прагне зробити останні розпорядження перед смертю. Благословення Боже, що перейшло на нього від Авраама (Бут. 17, 1 – 18, 21) він хоче, всупереч слову Божому, передати старшому синові. Такий урочистий акт між батьком і сином за тих часів і пізніше відбувався за спільною вечерею.

Ревека насторожі. Тут відбувається щось підозріле. Чи не сказав Бог ясно ще до народження дітей: «Старший молодшому буде служити!» (Рим. 9, 12)? Через хибне рішення Ісаака Божий обранець буде ошуканий. Це ні в якому разі не повинно статися.

За прожиті роки вона зрозуміла, чому Бог полюбив Якова. Ісав показав, що він не ставиться серйозно до заповідей Божих. Своє право первородства (Втор. 21, 15-17), яке святе в очах Божих, він легковажно проміняв на сочевичну юшку (Бут. 25, 29-34). Він взяв собі жінок з поган.

Можливо через те, що шлюб його батьків не був щасливий, він не захотів, як його батько, обрати собі дружину серед свого народу. Цим він спричинив своїм батькам багато горя.

Щоб отримати право первородства, молодший син Яків вдався до шахрайства та хитрості. Але, в усякому разі, він показав, що вірить в це право і цінує його. Через це він знаходиться ближче до Бога, аніж його брат. Раніше переживання за долю дітей спонукали батьків до молитви. Чи вагітність Ревеки не була наслідком молитви Ісаака? І чи сама Ревека не звернулася до Бога, коли помітила, що обидві дитини, яких вона так довго очікувала, бились одне з одним в її лоні ще до народження (Бут. 25, 21-23)?

Дивно, що в обох випадках в Біблії мова йде тільки про одного з подружжя. Чи їх відчуженість виникла тому, що вони не звикли ділитись своїми думками одне з одним? Чи покохала метка, розумна Ревека слабкого й набагато старшого від неї Ісаака по-справжньому? Ісаак, який любив її, чи потурбувався про те, щоб завоювати її любов? Слово Боже привідкриває нам свій погляд на характер Ісаака і до певної міри його лукавство: «Спитали його раз місцеві люди про його жінку, а він сказав: "Вона моя сестра"; бо боявся сказати: моя жінка, щоб його не вбили місцеві люди через Ревеку, бо була гарна з виду. Та одного разу, коли він побував там довгий час, Авімелех, філістимлянський цар, поглянув у вікно й побачив, а тут Ісаак жартує з Ревекою, своєю жінкою. Тоді Авімелех прикликав Ісаака й каже: "Оце вона справді твоя жінка! Як же ти міг казати: Вона моя сестра?" А Ісаак відповів йому: "Я бо думав собі, щоб мені не вмерти через неї." На це каже Авімелех: "Що ти нам вдіяв? Хто-небудь з моїх людей міг був легко побути з твоєю жінкою і ти був би навів на нас гріх." І видав Авімелех до всього народу такий наказ: "Хто доторкнеться до цього чоловіка або його жінки, буде покараний смертю"» (Бут. 26, 8-11).

Тепер, коли Ісаак і Ревека  прожили разом багато років разом, а їхні діти стали дорослими, чи не виявилося, що вони так віддалилися один від одного не через любов до синів, а через те, що в їхньому шлюбі не було взаємності? Чи протиріччя виникали тому, що один віддавав перевагу одній дитині, а другий – іншій? Чи вони стали чужими один одному через те, що Слово Боже мало для них різну цінність? Шлюб тільки тоді буде щасливим, коли обоє виконують свої особливі функції. Хоча чоловік і жінка, як творіння Божі, рівноцінні перед Ним, але в шлюбі вони мають неоднакову відповідальність.

Чоловік є головою сім'ї. Він відповідальний за свою дружину. Він повинен її любити і вести за собою згідно зі Словом Божим (Еф. 5, 21-23). Він повинен шанувати її, бо вона слабша від нього (1Петр. 3, 7). Жінка повинна підкорятись чоловікові у любові.

Таїна таких відносин у Христі. Тільки тоді, коли подружжя із благоговіння перед Христом покірні одне одному, шлюб набуває того змісту, який Бог хотів йому дати. Тільки тоді вони відповідають Божому порядку творення і найкращим чином користуються своїми правами. Коли обоє виконують ці умови, то шлюб може бути щасливим і гармонійним. Тоді він є справжнім притулком і захистом для всіх членів родини.

Тоді дружина буде намагатися зберегти добробут сім'ї. «Вона чинить йому добро, не зло, і покіль віку в неї» (Прип. 31, 12). Якщо дружина з такими переконаннями порядкує в домі, то вона є винятковим благословенням. Тоді і чоловік, і діти будуть щасливі: «Діти її встають і її величають, муж її теж її вихваляє» (Прип. 31, 28).

Ревека не мала цих настанов Божих письмово. Але вона повинна була знати їх так само добре, як знала їх Сарра. На жаль, вона у колі сім’ї почалася докладати максимум зусиль, щоб виконувалася саме її воля, а не Божа.

Звичайно, і Ісаака не можна виправдати. Чи намагався він, як її чоловік, направити дружину на вірний шлях і сам керувати сім'єю, як цього чекає Бог?

Але Ревека не хоче залежати від обставин, а намагається вплинути на них і допомогти синові. Раніше вона мала достатньо віри, щоб почати своє життя під опікою Божою. Тепер у неї не вистачає довір'я, що Бог виконає свою обіцянку щодо Якова без допомоги людей – без її допомоги та втручання.

Вона не розповідає чоловікові про свої турботи і не нагадує йому про Божу обітницю. Вона обманює свого чоловіка й Ісава.

Здається, для Якова обман є звичною справою. Він боїться тільки прокляття, яке накличе на себе, якщо його впізнає батько. Ревека для досягнення своєї мети не нехтує нічим. Чи стала прірва між нею і Богом вже такою великою? Виявляється незбагненне протиріччя в тому, що жінка, яка має бажання виконати план Божий, не боїться Його прокляття. Вона заявляє відверто: «На мені буде твоє прокляття, мій сину!»

Потім все відбувається дуже швидко і дещо театрально, як і було заплановано. Перш, ніж Ісав із смачною стравою прийшов до намету свого батька, Яків вже встиг підступом отримати благословення.

Тепер Ревека може думати, що вона виграла. Але, насправді, вона програла.

Яку велику скорботу спричинила вона своєму старому чоловікові цією каверзною витівкою! Ісаак, ім'я якого означало «сміх», назавжди забув про сміх. Якщо раніше Ісав мав повагу до своєї матері, то тепер від цієї поваги не залишилося й сліду.

Але Ревека нашкодила й своєму улюбленцеві Якову. Нагромаджуючи брехню до брехні, він не тільки обманув свого батька, але й ім'я Боже вимовив намарно. Коли здивований батько запитав його: «Як же ж хутко ти це знайшов, мій сину!», то Яків відповів: «Бо Господь, Бог твій, наслав мені». Він став вправним обманщиком, який буде чинити так само хитро, як і його мати (пор. Бут. 30, 37-43). Те, що Бог благословляє його, незважаючи на це, є милістю, а не заслугою Якова.

Йому доведеться на власному досвіді усвідомити, що обманника теж ошукують: спочатку його тесть (Бут. 29, 25), а потім його власні діти (Бут 37, 31-35). Як часто Яків міг сумніватися, чи дійсно він благословенний Богом після того, як його мати не залишила Богу можливості довести це. Викрадене благословення є сумнівним надбанням.

Святе Письмо констатує нам факт, як моавитяни хотіли найняти Валаама, щоби той прокляв ізраїльтян. Валаам попередив їх, що говоритиме тільки ті слова, які Бог йому посилатиме. І він хотів отримати плату за цю послугу. Біблія не описує його як надзвичайно доброго чоловіка, проте він не зміг вимовити жодного слова прокльону. Тричі Валаам робив спроби проклясти Ізраїль, а натомість три рази вигукував благословення (пор. Числ. 22-24).

Ця історія показує якими кардинальними і неочікуваними можуть бути шляхи втілення Божої волі – виконання його обіцянок. Що Бог сказав ще вагітній Ревеці про майбутнє ще її ненароджених синів? А Бог сказав, що молодший (Яків) отримає благословення. Так і сталося б, Бог не потребував, щоб Ревека йшла на обман і хитрощі, щоб досягнути бажаного. Якщо Бог захотів би, то міг наприклад змінити слова, що їх  промовив Ісаак, як згодом буде підчас благословення Якова дітей Йосипа: «Як же побачив Йосиф, що батько його поклав свою праву руку на голову Ефраїма, то не сподобалось те йому, й він схопив батькову руку, щоб віднести її з-над голови Ефраїма на голову Манассії, та й каже Йосиф своєму батькові: "Не так, мій тату! Цей бо первородний, поклади свою правицю на його голову." Та батько не схотів, і каже: "Знаю, мій сину, знаю. З нього теж вийде народ, і він також буде великим, а все ж таки молодший його брат буде більший за нього, і його потомство стане громадою народів." І поблагословив їх того дня, кажучи: "Тобою благословлятиме Ізраїль, кажучи: Нехай Бог зробить тебе, як Ефраїма і як Манассію." І поставив він Ефраїма перед Манассію» (Бут. 48, 17-20).

Але як часто і в сьогоденні гріх Ревеки повторюється. Ми для досягнення доброї цілі використовуємо будь-які засоби. Немало є батьків, які немов для майбутнього збереження Таїнства Подружжя, дають згоду своїм німим благословенням для життя дітей на віру, мотивуючи це: нехай поживуть, нехай попробують, щоби потім не було розлучення, зневаги шлюбу. Це потурання пристрастям спотворює правдиве розуміння подружжя та накладає на батьківські плечі тягар відповідальності.

Ревека винна і в тому, що один брат замислив вбити іншого брата. Ісав зазіхає на життя Якова.

Так Ревека спонукає до нового обману.

Яків повинен негайно залишити батьківський дім. Він може переховуватись у її брата Лавана в Харрані. Після того, як вона все обміркувала з Яковом і так само, як і першого разу, дала йому настанови, вона йде до Ісаака.

«Життя мені набридло через дочок хеттитських. Коли ще Яків візьме собі жінку з хеттитських дочок, як оці, з дочок цього краю, то навіщо ж мені жити?»

Те, що вона так говорить, вірно. Ісаак і Ревека зазнали багато горя через жінок Ісава. Але ми не знаходимо ні слів пробачення, ані каяття.

Та Ревека переоцінила свої можливості. Її обіцянка: „Послухай же тепер мене, мій сину, і вставай та й утікай до Лавана, мого брата, в Харан. Ти поживеш з ним якийсь час, поки не промине лють твого брата, поки не пройде гнів брата твого на тебе й він не забуде, що ти йому вдіяв; тоді я пошлю, щоб тебе забрати звідтіля", - не збулася. Їй не суджено дожити до повернення Якова.

Коли Яків залишає дім з благословенням батька, щоб знайти собі дружину в сімейному колі матері (Бут. 28, 1-4), Ревека бачить його востаннє. Через двадцять років він повернеться до рідної землі (Бут. 31, 41), батько його ще буде живий, і Ісав примириться з ним, але Ревека на той час вже помре.

Як і Сарра, Ревека не могла передбачити наслідків своїх вчинків. Ненависть, розпалена в серці Ісава, якого ще називали Едомом, продовжує жити в наступних поколіннях. Впродовж усіх віків едомитяни були ворогами Ізраїля. Ірод, який наказав вбити всіх немовлят у Вифлеємі²¹, і його син Ірод, що під час допиту насміхався над Ісусом²², були ідумеями або едомитянами.

Ревека, яка з великою пильністю була обрана в дружини Ісаку і, безперечно, була призначена Богом для цього, не виправдала сподівань, покладених на неї. Початок її життя був обнадійливим, а кінець – сповненим  розчарувань, бо вона не покладалася на Бога. А псалмопівець молиться: «Надійсь на Господа, будь мужній; нехай буде відважне твоє серце, і надійсь на Господа!» (Пс. 27, 14)

Ревека хотіла сама бути господинею власної долі, а не віддала це Богові.

Ревека забула, що віруючим не треба поспішати.

Ревека не дала Богу можливості показати, що Він може і хоче зробити для тих, хто покладає надію на Нього.