12. ЕСТЕРА - ЖІНКА, ЯКА ЗАРАДИ СВОГО НАРОДУ РИЗИКУВАЛА ЖИТТЯМ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»

НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН

«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»

12. ЕСТЕРА - ЖІНКА, ЯКА ЗАРАДИ СВОГО НАРОДУ РИЗИКУВАЛА ЖИТТЯМ

«Було це за часів Ксеркса, того Ксеркса, що царював від Індії до Етіопії над 127 країнами, того часу, як цар Ксеркс сидів на своєму царському престолі в Сузи-замку. На третьому році свого царювання справив він бенкет усім своїм князям і придворцям, отаманам війська перського й мідійського, боярам та намісникам країн, що були скликані до нього. Їм показував він довгий час, 180 днів, великі багатства свого царства та пишний блиск своєї величности. А як минув той час, справив цар усьому людові, що перебував у Сузи-замку, від великого до малого, семиденний бенкет у садовій огорожі царського палацу.

…Та й цариця Вашті теж справила бенкет для жінок у царському палаці царя Ксеркса. Сьомого дня, як серце царя розвеселилось від вина, звелів він Мегуманові, Бізті, Харвоні, Бігті, Авагті, Зетарові й Каркасові, сімом скопцям, що служили при особі царя Ксеркса, привести царицю Вашті в царському вінці перед лице царя, щоб показати народам і князям її красу, була бо вона гарна на вроду. Але цариця Вашті відмовилася прийти на наказ царя, даний через скопців. Тому розсердився цар вельми й, палаючи гнівом, радився про те з мудрецями, що знали бувальщину, бо царські справи викладано перед усіма знавцями закону й права; а найближчими до нього були: Каршена, Шетар, Адмата, Таршіш, Мерес, Марсена й Мемухан, сім князів перських та мідійських, що могли бачити обличчя царя та посідали перші місця в царстві, (і спитав їх): «Що треба зробити за законом із царицею Вашті за те, що вона не виконала наказу царя Ксеркса, даного їй через скопців?» І відповів Мемухан у присутності царя й князів: «Не перед одним лише царем провинилася цариця Вашті, а перед усіма князями й перед усіма народами, що по країнах царя Ксеркса. Бо вчинок цариці дійде до всіх жінок і приведе до того, що вони почнуть маловажити своїх чоловіків, коли зможуть сказати, мовляв, цар Ксеркс повелів привести перед себе царицю Вашті, та вона не прийшла. Ще сьогодні перські й мідійські княгині, що довідаються про вчинок цариці, говоритимуть про нього всім князям царя, і буде чимало зневаги та прикрощів. Коли, отже, цареві це довподоби, нехай вийде від нього царська ухвала й запишеться в закони перські та мідійські як невідклична, саме: цариця Вашті не з'явиться вже більше перед царем Ксерксом, а її царське достоїнство цар передасть іншій, що ліпша від неї. І коли почують про ухвалу, що її цар зробить по всьому його великому царстві, тоді всі жінки шануватимуть своїх чоловіків, від великого до малого.» Сподобалася тая порада цареві й князям, і він зробив по слову Мемухана. І розіслав він по всіх країнах царства листи, - до кожної країни її письмом і до кожного народу його мовою, - щоб кожен чоловік був паном у своєму домі та й говорив те, що вважатиме за відповідне.» (Ест. 1, 1-5. 9-22)

« Коли Мардохей довідався про все, що сталося, роздер на собі одежу, вдягнув волосяницю, посипав голову попелом і вийшов посеред міста, лементуючи голосно та жалібно. Він підійшов до царської брами, бо не можна було у волосяниці входити в царську браму. Так само й у кожній країні та околиці, скрізь, куди дійшло царське слово й наказ, для юдеїв настав великий смуток, піст, плач і жалоба. Волосяниця й попіл для багатьох були замість постелі.  Коли служниці та скопці Естери прийшли та оповіли їй про те, цариця вельми засмутилась. Вона послала за одежею, щоб одягнути Мардохея, знявши з нього волосяницю, але він не прийняв її. Тоді Естера покликала Гатаха, одного з царських скопців, що був на послугах у неї, й послала його до Мардохея довідатися, що сталось і чому так сталось. Пішов Гатах до Мардохея на міський майдан, що перед царською брамою. І Мардохей оповів йому все, що з ним сталося, й про кількість срібла, яку Аман обіцяв відважити в царську скарбницю за знищення юдеїв. Він дав йому також відпис наказу вигубити їх, оголошеного в Сузах, щоб показав Естері та дав їй про все знати й поручив їй, щоб пішла до царя й благала в нього ласки й просила його за свій народ. Прийшов Гатах і переказав Естері слова Мардохея. Тоді сказала Естера до Гатаха та доручила, щоб переказав Мардохеєві: «Всі царські службові дворяни й народи в царських країнах знають, що кожному, будь він чоловік чи жінка, хто ввійде до царя у внутрішній двір, не бувши покликаним, один присуд - смерть, хібащо цар простягне до нього своє золоте берло, то тоді він зостанеться живим; а мене не кликали до царя оце вже тринадцять днів!» І переказано Мардохеєві слова Естери. Мардохей же велів відповісти Естері: «Не думай, що ти одна з усіх юдеїв, тому що ти на царському дворі, спасешся! Якщо ж ти в цей час мовчатимеш, то допомога й рятунок юдеям прийде з іншого місця, та ти й дім батька твого загинете. І хто знає, чи не задля такого лютого часу, як цей, ти й досягла царської чести?» Згодом Естера передала Мардохеєві таку відповідь: «Іди, збери всіх юдеїв, що в Сузах, та й постіть за мене, не приймаючи їжі, ані напою протягом трьох днів, так ніч, як і день. Я також із моїми служницями поститиму, і так піду до царя, хоча це й незгідно з законом; і як маю згинути, хай згину!» І пішов Мардохей та виконав указівки, що їх одержав від Естери». (Ест. 4).

«Так пішов цар із Аманом бенкетувати до цариці Естери. Знову на другий день бенкетування з вином сказав цар до Естери: «Яке твоє бажання, царице Естеро? Воно буде вдоволене тобі! Яка твоя просьба? Навіть і до половини царства, і вона буде виконана!» Тоді цариця Естера у відповідь сказала: «Коли я, царю, знайшла ласку в твоїх очах і коли цареві довподоби, нехай буде дароване мені моє життя за моїм бажанням і народові моєму на мою просьбу; бо ми, я і народ мій, видані, щоб нас вигубити, повбивати й винищити. Коли б ми були запродані як раби та як рабині, то я мовчала б, бо це лихо не спричинило б шкоди для царя!» На це цар відповів цариці Естері: «Хто він такий і де він, що наважився в своєму серці таке зробити?» Естера відповіла: «Ворог і гнобитель - оцей злющий Аман!» І затрусивсь Аман від страху перед царем і царицею. Тоді цар розгніваний устав від бенкету й пішов у сад біля палацу, а Аман, зоставшися, заходивсь благати царицю Естеру за своє життя, бо зрозумів, що від царя йому була призначена загибель. Як же цар повернувся з саду, що коло палацу, в дім бенкету, Аман припав був до лежанки, де була Естера. Цар скрикнув: «Невже він хоче знасилувати ще й царицю в мене вдома?» Тільки що вийшло те слово з уст царя, а вже й накрили Аманові лице. І сказав Харвона, один з присутніх скопців царських: «Он і шибениця стоїть у домі Амана, 50 ліктів заввишки, що її Аман приготував на Мардохея, який сказав був добре слово для царя!» Цар звелів: «Повісьте його на ній!» І повісили Амана на шибениці, що він споготовив для Мардохея, і вгамувався гнів царський." (Ест. 7).

«Того ж дня цар Ксеркс подарував цариці Естері дім Амана, ворога юдеїв, і Мардохей мав доступ до царя, бо Естера призналась, хто він був для неї. Тоді зняв цар свій перстень, що відібрав був від Амана, й дав його Мардохеєві, а Естера настановила Мардохея над домом Амана. Естера ще раз заговорила до царя. Вона впала йому в ноги й плакала й благала його відвернути лихо з боку Амана, агагія, й намір, що він задумав проти юдеїв. Цар простяг до Естери золоте берло, і Естера підвелася, стала перед царем, і промовила: «Коли цареві довподоби й коли я знайшла перед ним ласку, коли ця справа справедлива перед царем та й я подобаюсь його очам, нехай буде написано відкликати листи, задумані Аманом, сином Геммедати, агагія, які він написав, щоб вигубити юдеїв по всіх царських країнах. Бо як мені дивитися на лихо, що спаде на мій народ? Як мені дивитися на загибель мого роду?» Тоді цар Ксеркс сказав до цариці Естери і до Мардохея, юдея: «Оце я подарував Естері дім Амана, а його самого повісили на шибениці за те, що він простягнув руку проти юдеїв. Напишіть, отже, ви самі від імени царя, що вам подобається, про юдеїв і запечатайте царським перснем, бо того, що написане від імени царя й запечатане царським перснем, не можна змінити.» Того ж часу, тобто третього місяця, місяця Сівана, двадцять третього дня, скликано царських писарів і написано все так, як звелів Мардохей, до юдеїв, до сатрапів, до начальників і до князів країн, від Індії до Етіопії, 127 країн, до кожної країни її письмом і до кожного народу його мовою та й до юдеїв їхнім письмом і мовою. Він написав від імени царя Ксеркса й, запечатавши царським перснем, послав листи через гінців на баских породистих конях з державних стаєнь про те, що цар дозволяє юдеям у якому б місті вони не жили, зібратися, стати до оборони власного життя, вигублювати, вбивати й винищувати всіх озброєних з народу й по всіх країнах, якщо б вони на них напали, дітей і жінок їхніх, а маєтки їхні розграбовували, і то в один день по всіх країнах царя Ксеркса, а саме, тринадцятого дня дванадцятого місяця, тобто місяця Адара. Відпис наказу, що мав бути оголошений як закон у кожній країні, був оповіщений усім народам, щоб юдеї були готові того дня помститись над своїми ворогами. Гінці, що пустились верхи на царських конях, гонили вельми швидко на царський наказ. Наказ був оповіщений також у Сузи-замку. Мардохей вийшов від царя у царській блакитній та білій одежі, у великому золотому вінці та у вісоновому й пурпуровому плащі; а місто Сузи веселилось і раділо. Для юдеїв же було це свято світле, радощі, веселощі й честь. І в кожній країні, в кожному місті, скрізь, куди тільки доходив наказ царя та його веління, були радощі та веселощі, бенкетування та святкування для юдеїв. І багато з народу краю ставало юдеями; бо на них напав страх перед юдеями." (Ест. 8).

Історія цариці Естер варта уваги. Вона перейнята казковою атмосферою «Тисячі й однієї ночі» і, водночас, горем переслідування усіх часів.

Ім’я Бога жодного разу не зустрічається в книзі Естер, але воно невидимо присутнє в кожному слові.

Естер стала дружиною царя Артаксеркса після того, як він, розгнівавшись на царицю Вашті за непослух, вигнав її з палацу.

Артаксеркс – могутній цар, який за п'ятсот років до нової ери правив імперією зі ста двадцятьма сімома провінціями, що простягалася від Індії до Ефіопії.

Палац у його престольному граді Сузах – приблизно за триста кілометрів на північ від Вавилона – мав підлогу з алебастру, білого мармуру, перламутру та різнокольорового каміння. Зверху звисали білі та блакитні тканини, підв'язані пурпуровими шнурками до срібних кілець поміж мармурових стовпів.

Царська родина й гості відпочивали на золотих та срібних ложах. На бенкетах гості пили із келихів, кожний з яких був витвором мистецтва. Кращі ювеліри виготовили їх.

Естер – юдейська дівчина, сирота, вихована її дядьком Мардохеєм, якого депортували із Єрусалима. Він опікується нею, як батько.

І тепер, коли вона стала царицею, Естера по-дитячому покірна йому. Вона – вродлива  молода жінка, має лагідний характер. Тому всі в царському палаці приязно ставляться до неї.

Мардохей розгнівив царського канцлера Гамана, бо не вклонявся йому. Амалитянин Аман – марнославна, жорстока людина. Він ні на що не зважає. Однак цар так його звеличив, що навіть видав наказ, згідно якого усі царські слуги повинні бути вклонятися й падати ниць перед Аманом. Мардохей – єдиний, хто не виконує цього наказу. Він – юдей, а юдеї схиляються тільки перед Богом. Аман розсердився на Мардохея і вирішив знищити його й усіх юдеїв у Перській імперії.

Він складає диявольський план: жоден юдей не уникне пастки, розставленої ним. Повне винищення їхнього народу – народу  Божого – оголошено  юдеям. Одним наказом з ними буде покінчено назавжди.

Тимчасом як царські гінці поспішають у всі кіпці країни з цією невтішною звісткою, євреїв полонить смертельний жах.

Між тим Естера вже п’ять років як одружена, але приховала, що вона юдейка. Так їй звелів Мардохей, який не покидав опікуватися нею. За цих страшних обставин – винищення  євреїв – він  бачить тільки один вихід: Естера повинна заступитися за них.

«Йди до царя і благай його помилувати твій народ», - говорить він.

Твій народ! Це значить, що вона повинна  розповісти цареві про своє походження. Як він це сприйме? Чи не відчує себе обдуреним? Чи він ненавидить її народ так само, як Гаман і решта його прислужників? І тут ще одна проблема постає перед нею: ніхто не має права приходити до царя, не бувши покликаним до нього. І цариця також. Якщо вона це порушить, то може розплатитися життям.

Вона також не знає, чи цар кохає її так сильно, як колись. Можливо, вона повинна вже поступитися місцем іншій жінці?

«А мене не кликали до царя оце вже тринадцять днів!» - говорить вона.

Але Мардохей наполягає на своєму: „Естеро, ти єдина, хто має можливість заступитися. Не думай, що ти одна з усіх юдеїв, тому що ти на царському дворі, спасешся!  - попереджає він її. Якщо ж ти в цей час мовчатимеш, то допомога й рятунок юдеям прийде з іншого місця, та ти й дім батька твого загинете. І хто знає, чи не задля такого лютого часу, як цей, ти й досягла царської чести?»

«З іншого місця...» - цими словами Мардохей хотів сказати, що допомога прийде від Бога. Він не дозволить цього мерзенного вбивства юдеїв. Чи не обіцяв Він впродовж усіх віків пришестя Месії з цього народу? Проти цього не встоїть ні Гаман, ані сатана. Юдейський народ приречений, але надія Мардохея на Бога непохитна. Бог подбає про їхній порятунок. На цей раз не через надприродне втручання. Не чудо природи, як при ре ході Вибраного народу через Червоне море (Вих. 14, 15-25), не ангел будуть рятувати народ, а жінка. Майбуття народу Божого рідко висіло на такій тоненькій ниточці. Чи вдасться здійснити цей план? Буде Естера сприяти Божому плану чи відмовиться?

«Бог шукає засіб, людину, Естеро. Чи хочеш ти бути цією людиною? Він заздалегідь поставив тебе на це високе місце, бо наперед знав про цю катастрофу. Чи виконаєш ти Його рішення?»

Естера приймає настанови Божі не через переконливі слова визнаного пророка, який говорить: „Так сказав Господь". Вона не має небесного видіння. Вона повинна послухатись наказу свого дядька. Це не могло статися більш буденно. І все ж слова Мордехая є для неї словами Божими.

Молода жінка мала покірливу вдачу. Але нещастя мобілізує її внутрішні сили. Бог – джерело  її натхнення. Його планам вона підпорядковує своє життя. Вона хоче виконати Його волю.

«Іди, збери всіх юдеїв, що в Сузах, та й постіть за мене, не приймаючи їжі, ані напою протягом трьох днів, так ніч, як і день, - просить вона Мордехая. - Я також із моїми служницями поститиму».

Тепер вона відкрито приєднується до свого народу і мужньо сповідує свою віру. Її заклик до посту є закликом до молитви.

Естера розуміє, що вона тільки безпомічна жінка. Вона не може сама допомогти. Допомога повинна прийти тільки від Бога, Бога Ізраїлевого. Тому вона і вирішує три дні і три ночі молитися, щоб наблизитися до Його небесного престолу.

Сімдесят дві години безперервно триває молитва. Естера розуміє, що їй потрібен Божий провід. Їй потрібна впевненість, що це завдання перед нею поставлено саме Ним. Чи не відкривається Бог у відповіді на молитву? Їй потрібна мужність і мудрість для того, аби діяти. Хто їй краще порадить, ніж Він, Який дає пізнати Себе у відповіді на молитву?

«І так піду до царя, хоча це й незгідно з законом; і як маю згинути, хай згину!»

Жереб кинуто. Вона спалила за собою всі мости. Молода жінка зважується покласти на терези своє становище, своє майбутнє, своє життя заради свого народу.

Після молитви вона якнайкраще прикрашає себе і йде до царя. Він сидить на троні, очевидно, вирішує державні справи. Коли він помітив, що вона прийшла, то ласкаво на неї подивився, простягнув їй своє золоте берло – знак того, що її життя в безпеці - і сказав: «Що з тобою, царице Естеро, і яка твоя просьба? Навіть до половини царства буде тобі дано!» (Ест. 5, 3).

Перша частина молитви почута, її особисте життя в безпеці. Бог відчиняє двері спасіння для її народу. Але ж вона недаремно просила мудрості. Вона інстинктивно відчуває: ще не прийшов час для особливо важливого прохання.

Її вірна оцінка даної ситуації свідчить, що вона - розумна жінка, яка володіє своїми почуттями і не приймає поквапливих рішень. Вона також знає: іноді дорога до серця чоловіка пролягає через його шлунок. Цим вона вправно користується, запрошуючи його на бенкет, з Аманом...

Під час бенкету цар знову запитує: «Яке б не було твоє бажання, воно буде тобі вдоволене; і яка не була б твоя просьба, навіть і до половини царства вона буде виконана!» (Ест. 5 ,6).

Естера очікує слушної нагоди. Вона чекає допомоги від Бога. Внутрішньо вона відчуває: я не повинна випереджати час. Сьогодні ще не Божа година.

«Моє бажання й моя просьба? Коли я знайшла ласку в царських очах, коли цареві довподоби вдовольнити моє бажання й здійснити мою просьбу, то нехай цар завтра знову прийде з Аманом на бенкет, що я приготую, й завтра я зроблю за царським словом» (Ест. 5, 7-8), - просить вона.

Цієї ночі цар не міг заснути. Один із його слуг читає йому літопис щоденних подій в царському палаці. Там записані вже призабуті події. Тепер вони повертаються із забуття, аби сприяти Божому задуму порятунку єврейського народу.

Мардохей одного разу розкрив замах на царя і тим самим врятував йому життя, однак, не отримав за це винагороди. Тепер це упущення має бути виправлене. І саме Аманові доручено цим зайнятися. На Амана, який звелів приготувати шибеницю у п'ятдесят ліктів заввишки, щоб повісити на ній Мардохея...

Наступного дня Естера під час бенкету висловлює своє прохання: вона благає царя дарувати життя їй і її народу.

«Коли б ми були запродані як раби та як рабині, то я мовчала б, бо це лихо не спричинило б шкоди для царя!» - говорить вона.

На карту поставлене не тільки життя юдеїв, але й добробут царя. Гіршими від втрати робочої сили, гіршими, ніж ненависть,яка розгнуздує сили, які не можна приборкати, стають кари Божі для людини, яка йде проти Бога. Бог називає юдейський народ зіницею Свого ока: «Господня ж частина - народ його, Яків - уділ його насліддя. Господь знайшов його в краю пустиннім, у дикій пустелі, що її виття звірів наповнює, і заходивсь його пестити, за ним ходити, та берегти, мов зіницю ока» (Вих. 32, 9-10). Господь буде захищати і берегти його. Ніхто не посміє безкарно спричинити лихо такому народові, навіть цар. Чи хоче вона застерегти його від цього? Розсудливість її мудрих слів, в усякому разі, привертають цареву увагу. Естера досягає поставленої мети.

«Хто він такий і де він, що наважився в своєму серці таке зробити?» - запитує гнівно цар.

Естера вказує на Амана, царевого товариша по учті і його підданого. «Ворог і гнобитель - оцей злющий Аман!» - говорить вона.

Тепер все стає зрозумілим, і те, чому шибениця біля будинку Амана приготована для Мардохея. Цар у своєму гніві нещадний.

«Повісьте його па шибениці, яку він підготував для Мардохея», - звелів цар. І це сталося.

Виявилось, що праві були і дружина Амана, і його розумні друзі, які попереджали його: «Коли Мардохей, перед яким ти почав падати, з роду юдеїв, то ти нічого проти нього не вдієш, а напевно впадеш іще більше перед ним» (Ест. 6, 13).

Якби Аман був розумнішим, то зробив би висновок із історії свого народу. Бог був проти амалитян, бо вони воювали з Його народом.

Ненависть завжди сліпа і здебільшого обертається проти того, хто її породжує. Новий Заповіт говорить, що християни повинні бути світлом для світу. Естера є цим світлом. Її ім'я у перекладі означає «зірка». Але наказ її могутнього чоловіка - знищити юдеїв - залишається в силі. Тому видається друге розпорядження. Юдеї не повинні, як нерозумні тварини, датися, аби їх знищили. Вони повинні боронитися від своїх ворогів. «Напишіть, отже, ви самі від імени царя, що вам подобається, про юдеїв і запечатайте царським перснем», - звертається цар до Естер і Мордехая. Героїня, яка ціною власного життя врятувала юдеїв, має право особисто сповістити про це свій народ. Ця скромна жінка стає славетною.

Радісна звістка прийшла вчасно, до початку масового знищення юдеїв. І про це потурбувався Бог. День, який Аман визначив як чорний день для юдеїв, стає для них днем радості. І багато людей просили прийняти їх в юдейство, бо на них справила велике враження ця подія. Вони хотіли бути ближче до Бога.

День радості стає днем спогадів. Виникає свято Пурім. Свято, коли і тепер євреї у всьому світі згадують, що для них зробила цариця Естера.

Через тридцять років Неємія знову відбудує стіни Єрусалима. Без Естери це було б неможливо. Важко уявити, як би розвивалась світова історія без неї. Без неї єврейський народ не вижив би. Без цієї нації не було б Месії. Без Месії - загинуло б людство.

Естера, безумовно несвідомо, готує шлях для Ісуса Христа. Через неї Бог показує людині, як пізнати Його провидіння, приймаючи рішення.

Історія цариці Естери є старозавітним прообразом Пречистої Діви Марії, нашої Цариці.

Коли за панування царя Ксеркса в його країні проголошено декрет, згідно якого повинні були знищити всіх юдеїв. Тоді Мардохей, якого теж стосувався цей вирок, доручив турботу про порятунок усіх юдеїв цариці Естері; просив її, щоб пішла до царя і вимагала скасування вироку. Спочатку Естера не погоджувалася, злякавшись, що Ксеркс ще більше розгнівається, але Мардохей зганьбив її за це і сказав донести їй, що не повинна турбуватися тільки про себе, якщо Бог підніс її на трон для порятунку всіх євреїв.

Як сказав Мардохей цариці Естері, так і ми, бідні грішники, можемо сказати й нашій Цариці Марії, щоб Вона захотіла випросити нам у Бога прощення кар, на які заслуговуємо: не вважай, Владичице, що з ласки Бога Ти стала Царицею світу лише для Твого добра; Бог для того Тебе вивищив, щоб Ти могла нам глибоко співчувати і повсякчас допомагати.

Коли Ксеркс побачив перед собою Естеру, ласкаво запитав її, що вона бажає від нього. Цариця на це відповіла: “Коли я, царю, знайшла ласку в твоїх очах (…), нехай буде дароване мені моє життя за моїм бажанням і народові моєму на мою просьбу” (Ест. 7, 3). Ксеркс вислухав її просьбу і тут же дав наказ відмінити вирок. Отож, якщо він із любові до Естери відкликав свій декрет, як же Бог, Який так безмежно любить Марію, може Її не вислухати, коли Вона поручає Йому бідних грішників, що прибігають до Неї, і просить: “Царю мій і Боже, якщо я знайшла ласку у Твоїх очах, даруй мені мій народ, за котрого заступаюсь”. А Богородиця добре знає, що Вона благословенна між усіма людьми і єдина знайшла ласку, яку вони втратили; знає досконало, що Її Господь любить більше, ніж усіх святих і ангелів укупі. “Якщо Мене, Господи, – благає, – справді любиш, дай Мені тих грішників, за яких прошу”. Хіба можливо, щоб Бог Її не вислухав? Чи ви не знаєте про силу молитви Марії перед лицем Божим?

Під Твою Милість прибігаєм, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід визволи нас, Єдина Чиста і Благословена.