4. ДРУЖИНА ПОТІФАРА – ЖІНКА, ДУМКИ ЯКОЇ ЗАЙНЯТІ ХІТТЮ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»

НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН

«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»

Це ж саме воля Божа: святість ваша - щоб ви стримувались від розпусти,

щоб кожний з вас умів тримати своє тіло у святості й пошані,

не в пристрасті жагучій, як погани, які не знають Бога.

(1 Сол. 4, 3-5).

4. ДРУЖИНА ПОТІФАРА – ЖІНКА, ДУМКИ ЯКОЇ ЗАЙНЯТІ ХІТТЮ

«Йосифа ж приведено в Єгипет, де купив його Потіфар, двірський вельможа фараона, начальник вартових, єгиптянин, у ізмаїльтян, що привели його туди. А Господь був з Йосифом, і щастило йому в усьому: він був у домі свого пана, єгиптянина. Бачив же його пан, що Господь був з ним і що щастив йому Господь у всьому, що робив, тож Йосиф знайшов ласку в очах свого пана й слугував йому, й цей наставив його над своїм домом і все, що мав, дав йому в руки. З того часу, як він поставив його над своїм домом і усім, що мав, Господь поблагословив дім єгиптянина заради Йосифа та й Господнє благословення було на всьому, що було в нього вдома й на полі. Він передав усе, що мав, Йосифові в руки й, маючи його при собі, не клопотався нічим, окрім харчів, які сам їв. Йосиф же був поставний і гарний з виду. І сталося по тім, що сказано, жінка його пана кинула оком на Йосифа та й сказала: «Візьми лишень мене.» Але він відмовив і сказав до жінки свого пана: «Ось мій пан, маючи мене, не знає, як я знаю, що в домі, й усе, що він має, дав у мої руки. Він сам не більший від мене у цім домі й не застеріг собі нічого, крім тебе, бо ж ти його жінка. Як же мені вчинити таке велике зло і згрішити перед Богом?» І було, що коли вона день-у-день підмовляла Йосифа, він її не слухав, щоб узяти її, щоб бути з нею. Та одного дня, коли він увійшов у дім виконувати свою службу, а там у домі не було нікого з домашніх, вона вхопила його за одежу й каже: «Візьми ж бо мене!» Але він залишив свою одежу в її руках і втік та й вийшов надвір. Як же вона побачила, що покинув він свою одежу в її руках, а сам утік надвір, то гукнула за домашніми та й сказала до них: "Глядіть, привів нам єврея, щоб насміхався з нас! Ба, увійшов до мене, щоб узяти мене, та я голосно крикнула, і він, почувши, що я зняла крик, покинув свою одіж коло мене, а сам утік геть із дому.» І поклала вона його одежу біля себе, поки не прийде його пан додому. І повідала вона йому такими словами: «Прийшов,» каже, «до мене той раб, той єврей, якого ти привів до нас, щоб насміятися з мене. Та коли я зняла мій голос і закричала, то він покинув свою одежу біля мене й утік геть із дому.» Як зачув його пан слова своєї жінки, яка говорила йому: «От таке то робив твій раб зо мною!» - спалахнув він гнівом; та й узяв пан Йосифа й вкинув його в темницю, у місце, де ув'язнювали царських в'язнів. І перебував він там у темниці.» (Бут. 39, 1-20).

Здається, жінка Потіфара має все. Її чоловік обіймає високу посаду. Вона живе у великому, розкішному будинку. Вона живе заможно, має всього вдосталь, має багато слуг, які готові виконати будь-яке її бажання. Отже, вона - розбещена жінка.

Вона має набагато більше свободи, аніж інші жінки її доби. Можна зробити висновок: яка вона щаслива! Але так здається тільки спочатку. Уважно придивившись, ми зрозуміємо, що це не так.

Чимало людей і в сьогоденні переконані, що влада псує людину, натомість правдою залишається те, що обставини не формують людину, а лише розкривають її сутність. Так воно є і з дружиною Потіфара. Про неї згадано у зв'язку з Йосифом, який був управителем в домі її чоловіка Потіфара.

Йосиф, син Якова і Рахілі, служив у домі Потіфара після того, як брати через ревнощі продали його в рабство. Потіфар був царедворцем фараона (Бут. 37, 36).

«Був чоловік, що жив у Вавилоні, на ім'я Йоаким. Він узяв собі жінку, на ймення Сусанна, дочку Хілкії; була ж вона вельми вродлива й богобоязна, бо батьки її були справедливі й виховали свою дочку за законом Мойсеєвим. Був же Йоаким дуже багатий і мав сад біля свого дому. Юдеї приходили до нього, бо він був найвидатнішим з усіх. Того року були призначені суддями двоє старих з народу, про яких Господь сказав: «Несправедливість вийшла з Вавилону, від старих суддів, які вважали себе провідниками народу.» Вони приходили часто до дому Йоакима, і всі ті, що мали судові справи, вдавались до них. Опівдні, як народ розходився, Сусанна входила в сад свого чоловіка й прогулювалася собі по ньому. Двоє старих побачили, як вона щодня входила й прогулювалась, і запалали вони пристрастю до неї. Розум у них пішов обертом, а очі завернулись так, що вони не бачили більш неба й забули про справедливі присуди. Обидва вони запалали любов'ю до неї, але не говорили один одному про муку свою, бо стидалися признатись у своїм бажанні мати її. Щодня вони пильно стежили за нею, щоб побачити її. Раз якось і каже один одному: «Ходімо додому, час обідати.» І вийшли й розійшлися, але, повернувшися, знову прийшли на те саме місце. Спитали один одного про причину й признались у своїй пристрасті, а тоді разом умовились про час, коли б їм застати Сусанну саму. Якже вони очікували слушного дня, сталось, що вона, як то звичайно робила й раніше, ввійшла лише з двома дівчатками й хотіла скупатися в саду, бо було гаряче. А не було там нікого, крім двох старих, що, сховавшись, наглядали за нею. Вона сказала дівчаткам: «Принесіть мені олії й пахощів, та замкніть ворота до саду, щоб я могла скупатись.» Ті зробили, як вона звеліла: замкнули ворота до саду й вийшли бічними дверима, щоб принести, що їм було наказано; про старих же, що сховались, вони не знали. Як же дівчатка вийшли, обидва старі встали, підбігли до неї і сказали: «Ворота до саду замкнені, ніхто нас не бачить; ми палаємо пристрастю до тебе, тож пристань на наше бажання й стань нашою, - а як ні, ми посвідчимо на тебе, що з тобою був хлопець, і тому, мовляв, ти й вислала геть від себе дівчаток.» Зідхнула Сусанна й мовила: «Скрутно мені звідусіль: бо як зроблю це - смерть мені, а як не зроблю - не втекти мені з рук ваших; але волію, не зробивши цього, потрапити у ваші руки, ніж согрішити перед Богом.» І скрикнула Сусанна сильним голосом, але обидва старі й собі закричали наперекір їй. Один побіг, щоб відчинити ворота до саду. Як же почули ті, що були в домі, крик, кинулися через бічні двері побачити, що сталось. І як старі розповіли по-своєму про справу, слуги засоромились вельми, бо про Сусанну ніколи чогось такого не говорилось. Наступного дня, коли народ зібравсь у її чоловіка Йоакима, прийшли й обидва старі, сповнені злочинного наміру проти Сусанни - видати її на смерть, то й сказали перед народом: «Пошліть за Сусанною, дочкою Хілкії, жінкою Йоакима.» Ті послали. І прийшла вона сама, її батьки, її діти й усі її родичі. Сусанна ж була вельми вродлива й гарна з лиця. І оті беззаконні звеліли зняти намітку з неї, бо вона була покрита, - щоб насититись її красою. Домашні її й усі, що її бачили, плакали. А обидва старі встали серед народу й поклали свої руки їй на голову. Вона ж, плачучи, глянула догори на небо, бо її серце звірилось на Господа. Старі промовили: «Тоді, як ми самі ходили собі по саду, ввійшла ота з двома дівчатками й зачинивши ворота до саду, відпустила дівчаток. Аж тут прийшов до неї хлопець, що був сховався, та й злігся з нею. Ми ж, сидівши в закутку в садку, як побачили злочин, побігли до них, то й побачили, що вони були разом, та не могли його схопити, бо він був дужчий від нас, отож, відчинивши ворота, вискочив; цю ж ми схопили й спитали, хто такий той хлопець. Та вона не схотіла нам сказати. Це ми свідчимо.» Зібрані повірили їм - як старшим у народі і як суддям - і засудили її на смерть. Тоді Сусанна скрикнула сильним голосом і сказала: «О вічний Боже, знавче скритих речей, який відаєш усе раніш, ніж воно стане! Ти знаєш, що на мене зроблено ложне свідоцтво, і ось я мушу вмерти, хоч я й не вчинила нічого з того, що оці мені злісно закидають.» І почув Господь її голос, і як ведено її на смерть, Бог збудив святий дух молодого хлопця на ім'я Даниїл, і цей скричав сильним голосом: «Я невинний у крові цієї!» Тоді увесь народ обернувсь до нього й сказав: «Що то за слово, що ти промовив?» Він же, ставши посеред них, заговорив: «То ви такі дурні, сини Ізраїля? Не розсудивши й не розібравши ясно справи, засудили ви дочку Ізраїля! Поверніться назад до суду, бо оці зробили на неї неправдиве свідоцтво.» Увесь народ повернувся чимдуж, і старі сказали до нього: «Сідай отут посеред нас і повідай нам, бо Бог дав тобі право старости.» Даниїл до них і каже: «Розлучіть їх одного від одного далеко, я їх розсліджу.» Як же вони були розлучені один від одного, він покликав одного з них і мовив до нього: «О застарілий у злі! Ось упали гріхи, що ти був накоїв, судивши суди несправедливі, засуджувавши невинних і відпускавши винних, тоді як Господь наказав: Невинного й справедливого не смієш убивати. Отож, якщо ти бачив оцю, скажи, під яким деревом ти їх обох бачив укупі?» Той відповів: «Під ялиною.» А Даниїл сказав: «Добре збрехав, на свою ж голову, бо ангел Божий уже взяв від Бога наказ розтяти тебе надвоє.» Відпустив він цього й звелів привести другого та й сказав до нього: «З сімени Ханаана, а не Юди! Краса звела тебе, і пристрасть, перевернула твоє серце! Так ви чинили з дочками Ізраїля, й ті, налякані, вам піддавались, але дочка Юди не знесла вашого беззаконня. Скажи мені, отже, під яким деревом ти захопив їх разом.» Той відповів: «Під дубом.» Даниїл промовив до нього: «Добре збрехав і ти на твою голову, бо ангел Божий з мечем у руці вже чекає, щоб розпанахати тебе надвоє, аби вигубити вас.» І скричали усі збори сильним голосом й благословили Бога, що спасає тих, які надіються на нього. А далі встали на обох старих, бо Даниїл власними ж їхніми губами довів, що вони дали ложне свідоцтво, і з ними зроблено так, як вони заслугували за свій злий намір супроти ближнього, - вчинено з ними за законом Мойсея й убито їх, і того дня була врятована кров невинна. Хілкія ж і його жінка хвалили Бога за свою дочку Сусанну разом з Йоакимом, її чоловіком і з усіма родичами, бо у ній не знайшлося нічого ганебного. А Даниїл від того дня й надалі став великим перед народом» (Дан. 13).

Йосиф – дуже вродливий юнак. Але набагато більше,ніж його зовнішність, приваблює його внутрішня краса. Та найбільшою цінністю в житті Йосифа є його зв'язок з Богом. В минулому Бог багато разів відкривав йому майбутнє у снах. Це і було причиною того, що брати ненавиділи його. Коли ж з'ясувалося, що й батько любив його більше від інших синів, то терпінню братів настав край. Вони дочекалися слушної нагоди й продали Йосифа ізмаїльтянам, які йшли з караваном до Єгипту.

Тут ми дізнаємося, що Бог і справді не залишає Йосифа. Благословення Боже не прив'язане до якого-небудь місця. Для Бога немає різниці, де знаходиться Йосиф. Бог піклується про нього і в домі Потіфара. Господь поблагословив і дім Потіфара, бо там знаходився Йосиф. Між Йосифом та його паном зростає взаємна прихильність і повага. Йосиф старанно й сумлінно виконує свої обов'язки і стає управителем в домі Потіфара.

Дружина Потіфара має все, про що тільки може мріяти жінка, та в душі у неї порожньо. Вона не знає, куди себе подіти, життя минає без мети й цілі. Її чоловік, безсумнівно, має дуже багато роботи. Про дітей нічого не сказано. Але якби навіть діти в неї були, то про них піклувалися б слуги. Пусте життя шукає розваг, а пусте серце – насолоди. Можливо, через уражене марнославство її вибір падає на Йосифа. Можливо, її чоловік не приділяє їй тієї уваги, якої вона потребує і якої чекає від нього. Чи розуміє вона, що внутрішня краса, чесність, достойність Йосифа – це  щось значно вагоміше, ніж його приваблива зовнішність? Чи розуміє вона, що Йосиф живе в тісному спілкуванні з Богом і саме тому на ньому - Божа благодать?

Дружина Потіфара приходить до Йосифа з безсоромною пропозицією. Це принизливо для них обох, але цю свою спробу вона повторює неодноразово. Вона сама пропонує йому своє тіло і прагне в тілесних розвагах знайти задоволення. Вона забуває, що пригоди, до яких вона прагне, пробуджують пристрасті, які поглинуть її, якщо вони не зв'язані з коханням і не освячені шлюбом.

При створенні світу Бог сказав про тілесне єднання чоловіка та жінки: «Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут. 2, 24). Цим Він назавжди надав тілесному єднанню теплоти й безпеки в коханні та шлюбі. «Бути одним тілом» - це означає бути подружньою парою, яка залишає своїх батьків і біля свого родинного вогнища стає самостійною. Без цього відносини між чоловіком і жінкою стають похіттю, яка принижує людину до тварини. Залишаються самотність і сором. Людина стає самотньою. Вона не знаходить миру й спокою, її все більше ваблять пристрасті. Потім приходить страшенна порожнеча. Починається сатанинська круговерть горя. Горе стає для жінки безмежним. Захоплення тілесними  втіхами ставить перед нею все нові проблеми, і їх вже неможливо вирішити.

Йосиф відразу збагнув небезпеку цієї ганебної ситуації. Він посилається на повагу до її чоловіка, Потіфара. Але, насамперед, його утримує від спокуси думка про Бога.

«Як же мені вчинити таке велике зло і згрішити перед Богом?» - Йосиф ясно усвідомлює, що перелюб і розпуста – гріх перед Богом. Це мерзотність в очах Його. В заповідях, які Бог пізніше дасть через пророка Мойсея, покаранням за розпусту є смерть (Втор. 22, 22).

Бог не обмежує людину, навпаки. Він хоче найкращого, найвищого щастя для людини. Він хоче застерегти її від падіння, яке призводить до аморальності. Він не хоче позбавити людину найбільшого земного подарунку, який Він міг їй дати. Але цей дарунок не має нічого спільного з аморальністю. Аморальна людина сама себе губить. Все це усвідомлює Йосиф.

Він знає заповіді не тому, що їх читав, а через особисте спілкування з Богом. Йосиф знає, що Богові це не сподобається. «Хто перелюбствує, тому ума бракує, і сам себе губить, хто це чинить. Він стусанів і ганьби набереться, сором його не зітреться ніколи» (Прип. 6, 32-33). Так сказав через багато років пізніше Соломон. На цій засаді Йосиф будує своє життя.

Поведінка жінки Потіфара не має вибачення, хоча вона й не знає Бога Ізраїля. І в неї повинна бути жіноча цнотливість і відповідальність за свої вчинки. Але вона переступає заповідь життя, яку Бог дав людині при створенні світу: «Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши закону, самі собі закон; вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи» (Рим. 2, 14-15).

Це видно з того, як жінка Потіфара реагує на відмову Йосифа. Вона перекручує факти і звинувачує його в ганебності, яку сама хотіла вчинити.

Йосифова кваплива втеча, яка свідчить про його моральну чистоту, примушує її вдатися до брехні, щоби скомпрометувати його. Адже вона його господиня, і в її владі зганьбити його й зруйнувати йому життя. І вона це чинить без докорів сумління.

Для Йосифа настає важке життя: багаторічне ув'язнення. Його, звичайно, вразило безсоромне звинувачення. Він відчуває себе скривдженим і ошуканим, бо Потіфар навіть не з'ясував суті цієї справи, хоча, певно, він не зовсім вірить звинуваченню своєї дружини, інакше він негайно піддав би Йосифа смертельному покаранню.

Йосиф не нарікає на свою долю. Він з радістю усвідомлює, що Боже благословення не покинуло його і у в'язниці. Він сподівається на Божу милість, і, нарешті, отримує винагороду за свою вірність Богу і своєму панові.

І якою великою була ця винагорода! Він отримує найвищу посаду в Єгипті: його призначено головним радником фараона. Йосиф став рятівником єгипетського народу і своїх рідних від голодної смерті, що загрожувала їм.

Не Йосиф програв, а програла дружина Потіфара.

Про неї в Біблії більше нічого не сказано. Вона займає місце в історії як життєво важливе попередження. Не через те, що її гріх більший, ніж гріхи інших, але тому, що вона не розкаялась і не просила прощення. Вона байдужа до Бога, хоча Він міг би їй допомогти знайти зміст і радість життя. Через посередництво Йосифа Бог був дуже близький до неї. Бог допоміг би їй перемогти тілесні пристрасті і навіть в думках перемагати гріх. Духовної загибелі вона могла б уникнути, якби після першого ж опору Йосифа почала шукати Бога, якому він поклонявся. Про таких, як вона, мовиться в прислів'ї: «Марнота життя - мати усіх пороків». Беззмістовне життя сприяло виникненню її гріховних думок.

А гріховні вчинки є наслідком гріховних думок. Вона не боролася з гріховними думками - і це було її поразкою. Вона зазнала на собі, що дає людині потакання своїм гріховним пристрастям.

В спокусі, що полонила її, немає нічого особливого. Мільйони людей спокушуються і будуть спокушатись так само, як і вона, тому що сатана не відмовляється від своїх намірів і завжди ходить, як рикаючий лев, шукаючи кого поглинути: «Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти» (1Петр. 5, 8). Похіть плоті породила гріх, бо не була подолана.

Противагою розбещеності жінки Потіфара, єгипетського урядовця, Святе Письмо ставить цнотливість Сусанни, яка наражуючи своє життя на небезпеку, бажає радше залишитися жити в чистоті, ніж згрішити перед Богом.

Дружина Потіфара мала час, розум і всі можливості, щоб зробити в своєму житті щось корисне. Але вона цього не зробила. Тому про неї не можна сказати що-небудь доброго. Прожити, не залишивши доброго сліду, - це трагедія.