2. САРРА – ПОЧЕСНА КНЯГИНЯ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»

НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН

«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»

Віра - це запорука того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих.

Віра – це стан розуму, з яким у нас починається життя вічне й який наказує нам погоджуватися з речами, які не є явні.

Св. Тома Аквінський

2. САРРА – ПОЧЕСНА КНЯГИНЯ

«Господь з'явився йому в діброві Мамре, як він сидів при вході до намету під час денної спеки. Підвів він свої очі та глянув - три чоловіки стоять перед ним; як тільки він їх побачив, метнувся від входу намету їм назустріч і вклонився до землі, та й каже: "Мій Владико! Як я знайшов ласку в твоїх очах, не минай, прохаю, слуги твого. Нехай принесуть трохи води, помийте собі ноги, відпочиньте під деревом. Я ж принесу хліба, щоб ви покріпились, а потім підете: на те ж бо й зайшли до вашого слуги." А вони відповіли: "Зроби так, як сказав." Тоді кинувсь Авраам у намет до Сари й каже: "Зготуй хутенько три сита питльованої муки, заміси й нароби паляниць." По тому Авраам побіг до корів, узяв телятко, ніжне й ситне, і дав слузі, а цей скоренько впорав його. Тоді взяв він сиру, молока й телятко, що його напоготовив, та й поставив перед ними. Сам же стояв коло них, під деревом, коли вони їли. І промовили вони до нього: "Де Сара, твоя жінка?" Він відповів: "Ось тут у наметі." (Один) і каже: "Я вернуся за рік о цій порі, й Сара, твоя жінка, буде мати сина." А Сара слухала це при вході до намету, що був іззаду нього. Авраам же й Сара були старі, дожили пізніх літ, і в Сари перестало бувати, що звичайне в жінок. Тож і засміялася Сара, кажучи сама до себе: "Оце б то, зів'янувши, та здобутись на таку втіху? І чоловік мій вже старенький." Але Господь сказав до Авраама: "Чого ж це сміялася Сара, кажучи: "Чи ж справді можу родити, бож я стара!" Хіба для Господа є щось трудне? За рік в отій самій порі повернусь я до тебе, й Сара матиме сина." Сара ж перечила, кажучи: "Я не сміялася" - бо вона злякалась. Та він сказав: "Ні, ти таки сміялась."» (Бут. 18, 1-15).

„Господь навідав Сару, як обіцяв був, і вчинив їй так, як сказав був. Сара зачала і вродила Авраамові сина, в його старості, того часу, коли Господь призначив йому. І назвав Авраам сина, що народився в нього, а якого вродила Сара, Ісааком. Авраам обрізав Ісаака, свого сина, восьмого дня, як велів йому Бог. Було ж Авраамові сто років, коли народився в нього син Ісаак. А Сара сказала: "Сміх учинив мені Господь: кожний, хто почує, буде з мене сміятися." Та й додала: "Хто був би сказав Авраамові, що Сара грудьми годуватиме дітей? Бо я в його старості породила йому сина." Підросло ж хлоп'ятко, й відлучили його. Та й зробив Авраам великий бенкет того ж дня, коли відлучено Ісаака. Але Сара побачила, що син Агарі єгиптянки, якого ця була вродила Авраамові, насміхається з Ісаака; тому вона сказала до Авраама: "Прожени геть оцю рабиню та її сина; не буде бо спадкоємцем син тієї рабині з моїм сином Ісааком." Вельми прикро було Авраамові те слово щодо його сина, але Бог сказав до Авраама: "Не вболівай за хлопчину та за твою рабиню. В усьому, що тобі скаже Сара, вволи її волю, бо за Ісааком назоветься твоє потомство. Та й із сина рабині я теж виведу народ, бо й він твоя дитина." (Бут. 21, 1-13).

„Вірою і сама Сара дістала силу прийняти насіння, дарма що вже була похила в літах, бо вважала вірним того, хто дав обітницю." (Євр. 11, 11).

„Як от Сара слухала Авраама, «паном» його звала; ви ж її діти, коли добре чините і не лякаєтеся жадних застрашувань. (1Петр. 3, 6).

Діброва Мамре… Приблизно два тисячоліття до народження Христа.

Сарра сміється, але не тому, що їй радісно. Вона з недовірою сміється над тим, що почула. Жінка у 89 років повинна народити дитину?.. Сина?.. Це неймовірно! Вона та її чоловік занадто старі, щоб мати дитину. Вони багато років сподівалися на дитину, але її не було. Спочатку вони були впевнені, що Бог Сам дасть їм дитя. Але минуло вже чверть століття, а обіцяне не справдилося.

Спалахом пролітають перед очима Сарри спогади про прожиті роки.

Вони жили в Урі Халдейському, в багатому торгівельному місті, що знаходилося в Межиріччі – між річками Тигр і Євфрат.

Хоча на той час Ур вже не був таким славетним, однак він залишався значним містом, що славилося знаменитими ремісниками, яких перевершували тільки єгиптяни. Кораблі, що причалювали, привозили товари з Індії та Далекого Сходу, аби обміняти їх на зерно. Багато мешканців міста були заможними і мали великі будинки.

І Авраам із Саррою жили добре зі своїми родичами та друзями. Потім їхнє життя в один день докорінно змінилося. Бог з'явився Авраамові (Бут. 11, 31; 12, 5). Видіння було таким вражаючим і величним (Ді. 7, 2), що не залишало ніякого сумніву в тому, що з ним говорив живий Бог, а не той, якому вклонялися його предки (Іс.Нав. 24, 2)

Бог наказав йому залишити батьківщину та рідних і йти до країни, яку Він йому покаже. І пообіцяв Бог Авраамові: «А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім'я, а ти станеш благословенням. Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться» (Бут. 12, 2-3).

Авраам відразу послухався, і Сарра не вагаючись підкорилась його рішенню. Так вони вирушили в дорогу. Вони залишили місто з усіма його вигодами і перетворилися в напівкочівників.

Як і більшості жінок, Саррі нелегко було покинути дім, рідних і йти в невідоме майбутнє. Але вона пішла, з довір'ям до Бога і з покірливістю чоловікові.

Це була довга й важка подорож, аж поки вони дісталися до Харрана, майже на тисячу кілометрів північніше, ніж Ур (на півдні сучасної Туреччини).

Там вони зупинилися, і життя поволі полегшилося. Було, звичайно, не так затишно, як в Урі, але все ж помітно краще, ніж під час виснажливої подорожі.

Коли вони знову вирушили в дорогу, щоб переїхати на південний захід, помер їх батько, Терах. Авраам і Сарра були зведеними братом і сестрою, у них був один батько. У ті часи знайти супутника життя було неабиякою справою, і часто його доводилося шукати серед близької рідні.

Без батька і багатьох рідних, які залишилися в Харані (Бут. 24, 4. 10. 27. 43), життя стало ще більш одиноким і сповненим небезпеки. Тільки племінник Авраама, Лот, пішов з ними.

Вони втратили все, але незмінним для них залишалось: по-перше, обіцянка Бога, що в них буде дитина, незважаючи на їхній похилий вік (Аврааму на той час було вже сімдесят п'ять, Саррі - шістдесят п'ять років); по-друге, взаємна повага та любов. Сарра, як і Авраам, була сильною людиною з розвинутим почуттям власної гідності. І все ж таки вона завжди намагалася пристосуватися до чоловіка й догодити йому. Вона була жінкою із значним особистим достатком. Однак добровільно підкорилася своєму чоловікові.

Таке ставлення до чоловіка зумовлено її ставленням до Бога. Вона покладалася на Бога, тому змогла стати надійною й непохитною опорою для чоловіка. Вони були зразковим подружжям (1Петр. 3, 1-7).

Авраам шанував Сарру, бо вона була покірна йому й цінувала його. Він прислухався до її порад і висловлював їй свою любов і повагу. Вони були друзями і разом обмірковували свої справи. Оскільки їхні душі були відкриті перед Богом, вони взаємно збагачували й зміцнювали своє духовне життя. Самі того не розуміючи, батько всіх віруючих і його дружина показали своїм подружнім життям, що вони являють собою прообраз Христа і його майбутньої Церкви: «Жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова жінки, як і Христос голова Церкви, свого тіла, якого він Спаситель. А як Церква кориться Христові, так у всьому й жінки - своїм чоловікам. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зо словом, щоб появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна. Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку, себе самого любить. Ніхто ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, він його годує і піклується ним, як і Христос Церквою, бо ми - члени тіла його. Тим то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і вони обоє будуть одне тіло. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву. Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка.» (Еф. 5, 22-33).

Але минали роки, а дитини, якої вони сподівались, все ще не було. Коли вони, подорожуючи, зупинились недалеко від Сихема, Бог знову з'явився Авраамові.

Він сказав: «Потомкам твоїм дам я цю землю!» (Бут. 12, 7).

Вони полегшено зітхнули, коли, нарешті, дійшли до Обіцяної Землі. Очевидно, вони все ще могли сподіватись на народження дитини.

Авраам збудував там жертовник на честь Господа. Пізніше, у Бетелі, він знову приніс жертви Господу. Їм жилося добре, бо жертовник, поклоніння Богові були для них головними у житті.

Сарра згадує і радісні моменти їхнього життя, і невдачі в минулому; розчарування, яке вона пережила в Єгипті. Та рана боліла їй і досі.

Південна земля, край Негев, сухий і безлюдний. Це гірська місцевість, де не було води. Коли вони жили там і настав голод, то Авраам не повернувся у Бетел чи Сихем, а пішов до Єгипту. Він не здогадався порадитися з Богом, не поговорив з Ним біля жертовника (пор. Вих. 33, 14-15). Авраам обрав шлях, яким Бог не пішов з ним. Чи стало йому від того страшно?

«Давай скажемо, що ти моя сестра», - запропонував він Саррі. Авраам, який стільки років покладався на Бога, раптом став боятися за своє життя. Він вирішив вдатися до брехні і цим віддав Сарру в жертву.

Де ж поділися його любов і вірність?

Щоправда, на початку своєї подорожі вони домовилися говорити саме так. Вони заспокоювали себе тим, що це не брехня (Бут. 20, 12-13). Теоретично це було правдою, але в дійсності це було зрадою Саррі, бо вона була дружиною Авраама, а не тільки сестрою.

Її похилий вік і тривале перебування під пекучим промінням сонця, здається, не зашкодили її вроді. Її  ще вважали привабливою жінкою.

Сталося те, чого боявся Авраам: її помітили і забрали в дім фараона. Егоїзм Авраама створив загрозу не тільки її доброчесності, але й народженню обіцяної дитини.

Однак Бог, па Якого покладалася Сарра, заступився за неї. Фараон зрозумів, що Сарра - Авраамова дружина і відіслав їх (Бут. 12, 10-20).

Звичайно, після цього Сарра не могла так довіряти чоловікові і бути так само впевненою в ньому, як раніше. Коли вони повернулися до Бетел, де востаннє приносили жертву, то разом з караваном людей і худоби прибула єгиптянка-невільниця Агар.

Племінник Авраама Лот разом з родиною відділився від нього, і таким чином обірвався останній зв'язок з родиною (Бут. 13, 1-12). Вони остаточно вирішили ставити свої намети в Хевроні.

Знову минали роки, а обіцяної дитини все не було. І запитав у видінні Авраам Бога, чи не буде його спадкоємцем названий син. Він мав на увазі Елієзера - вельми шановну людину в його оточенні (Бут. 15, 1-4). Але це не входило в наміри Божі. І відповів йому Бог: «Не він буде твоїм спадкоємцем, а те, що вийде з твого лона, буде твоїм спадкоємцем».

Обітниця Бога про спадкоємця залишилась і була підтверджена заповітом (Бут. 15, 5-21).

Хоча Бог повторив обітницю, але час виконання її ще не прийшов.

Сарра зрозуміла, що життя віруючих вимагає терпіння.

Віра і терпіння – нерозривні. Але їх не так легко досягти. Цьому потрібно вчитись усе життя (Євр. 6, 13-15).

Батько всіх віруючих і його дружина повинні були вчитись, незважаючи па всі безнадійні обставини, залишатися твердими у своїй вірі. Вони повинні були стати прикладом для тих, які чекають обіцяного у вірі і довготерпінні. Через ганьбу і втрати вони повинні були вчитися, яким важким буває очікування. Божі обітниці тверді, але Він тримає в секреті час їх виконання. В школі життя вони повинні були перетерпіти все лихоліття, зміцнювати свою віру на твердому ґрунті Божих обітниць, а не на хиткій підставі людських можливостей.

І саме це їм не вдалося.

Сарра зважила на свій похилий вік і запропонувала Авраамові взяти наложницю – єгипетську невільницю Агар (Бут. 16, 2). Вона вчинила це за звичаями того часу, бо тоді це траплялося дуже часто. За законом вона могла послатия на те, що обіцяла чоловікові дитину. Але те, що вона так вчинила, було помилкою.

Вона принесла жертву самовідданості і навіть могла виправдатися тим, що Бог не говорив, що обіцяний син Авраама повинен бути і її сином.

Але, незважаючи на всі виправдання, її вчинок залишається хибним.

Це було марною жертвою, що вона за будь-яку ціну хотіла бачити виконання Божої обітниці і сама призначила час.

Звичайно, чекати довгих десять років було майже нестерпно. Але проблема була не в тому, що її терпінню настав кінець. Її помилкою було те, що вона сама шукала вихід із становища. Вона сама розпорядилася власною долею і через це зазнала страждань.

Чому Авраам послухався її? Це не зовсім зрозуміло. Очевидно лише те, що йому довелося пожинати гіркі плоди, як і Адаму (Бут. 3, 17), через те, що пристав до хибної пропозиції своєї дружини.

Наслідки були неминучі. Гріх невіри і нетерпіння приніс плоди раніше, аніж Агар народила дитину. Ще до народження Ізмаїла в родині Авраама почалися чвари. Агар виявила не відповідне її становищу почуття зверхності, а Сарра забула, що ініціатива у впровадженні цього нещасливого задуму вийшла від неї.

Зневіра в Божій обітниці не привела її до самопізнання і покаяння. Навпаки, вона звинуватила в усьому чоловіка. Сарра стала зневажати і гнобити Агару. І робила це так безсердечно, що Агар загинула б, якби їй не допоміг Бог.

Сарра на власному досвіді зазнала, що людина не може передбачити, які нищівні сили оживають в ній, коли вона втрачає віру в Бога.

Час, який Сарра гадала виграти, чи не став він загубленим часом?

Святе Письмо говорить, що пройшло тринадцять років, поки Бог знову відкрився Авраамові...

Авраам старався, прислуговуючи гостям, що несподівано з'явились перед ним. Сарра теж допомагала, готуючи їжу. Але Авраам сам обслуговував своїх гостей, бо за звичаєм Сходу це повинні робити чоловіки.

Сарра почала прислухатися до їхньої розмови, коли один із прибулих запитав: «Де Сара, твоя жінка?» Авраам відповів: «Ось тут у наметі».

Мимоволі вона підійшла до входу в намет. Хто ці люди? Звідки вони знають її ім'я? Що їм відомо про неї?

І сказав один з них: «Я вернуся за рік о цій порі, й Сара, твоя жінка, буде мати сина».

Чоловіки сиділи спиною до намету, і Сарра думала, що її не бачать. Вона була наодинці зі своїми думками і розсміялася про себе, почувши це. «Вони виховапі люди і в подяку за нашу гостинність бажають нам дитини», - подумалося їй.

Однак вона злякалася, коли почула слова, що повністю відповідають її думкам: «Чого ж це сміялася Сара, кажучи: "Чи ж справді можу родити, бож я стара!»

Потім один з подорожуючих каже дивні слова: «Хіба для Господа є щось трудне?»

Сарра прислухалась – «Для Господа?.. Для Господа?..» Тільки тепер вона зрозуміла: Хто це так говорить з Авраамом.

Сам Господь спустився на землю, щоб поговорити із Саррою і особисто підтвердити їй обіцяне: «За рік в отій самій порі повернусь я до тебе, й Сара матиме сина». Злякавшись і збентежившись, вона обманює: «Я не сміялася». Але у відповідь чує: «Ні, ти таки сміялась».

Чому ж Господь не говорив безпосередньо з нею? Через звичай тієї країни? Чи Він цим хотів нагадати Авраамові, що він, так само як і Сарра, нещодавно з недовір'ям сміявся, коли Господь йому ще раз повторив Свій заповіт (Бут. 17). Авраам теж втратив надію мати сина від Сарри. Він був задоволений Ізмаїлом і думав, що Ізмаїл прийнятий Богом.

Але Бог ясно сказав, що обіцяний син має бути від Сарри. На доказ цього Він змінив їхні імена. Замість Аврам - благородний батько - він буде називатись Авраамом - батьком багатьох народів. І Сарра тільки тепер із Сари мала стати Саррою, що означає - княгиня. Обрізання кожного чоловічої статі стане знаком заповіту з Богом.

Господь хотів сповістити не тільки Авраама, що обіцяний час скоро настане, але й Сарра мала це почути.

Минув рік, і в обіцяний Богом час Сарра народила Ісаака. «Він сміється» - означає його ім'я, що він його одержав від Самого Бога. Його ім'я буде завжди нагадувати батькам, що знак питання, який вони своїм недовірливим сміхом поставили після його імені, Бог перетворив на знак оклику.

Останній рік перед народженням Ісаака, коли Бог довірився Авраамові, як другові (Іс. 41 ,8; Бут. 18, 16-19), не був щасливим.

Єгипетська брехня, коли Авраам видав свою дружину за свою сестру, повторилася знову (Бут. 20). Сумнів у Божій обітниці приніс не тільки прокляття всьому народові, але через це повинні були страждати і невинні. І тільки без­посереднє заступництво Бога захистило дитину Авраама і Сарри.

Ще раз ми зустрічаємося з Саррою на бенкеті, який справляв Авраам у день відлучення Ісаака від материнських грудей. Через помилкове рішення Сарри взяти в сім'ю Агар як наложницю знову виникають проблеми.

Ізмаїл насміхається над Ісааком, і Сарра змушує Авраама вигнати Агар разом із сином.

Авраамові дуже прикро. Він почуває винним і себе, але, виконуючи Божий наказ, він слухається Сарри і відпускає єгиптянку з дитиною.

Із розповіді видно: Бог любить і Агар. Але між сином обітниці і сином невільниці повинна бути чітка межа.

Тридцять сім років життя Сарри після народження Ісака – це занадто малий термін для того, аби побачити горе, яке спіткало наступні покоління обох синів Авраамових. Араби – нащадки Ізмаїла - стають постійними ворогами євреїв – потомків Ісаака.

Проблеми на Близькому Сході впродовж всіх століть залишаються все ще не вирішеними.

Скрізь відчувається напруженість, бо араби і євреї до цього часу ворогують між собою. Прірва, яка утворилася між мусульманами - духовними спадкоємцями Ізмаїла - і нами, християнами - духовними спадкоємцями Ісаака, -
дуже велика. Хеврон - арабське місто, яке з найбільшою ворожістю ставиться до християн.

Як неймовірно сумно для Сарри, що її нетерпіння призвело до таких фатальних наслідків. Яка тінь падає через це на спогади про неї!

Усі мужі віри - люди, які в Посланні до Євреїв змальовуються з великою повагою. Першою жінкою серед них є Сарра. В Новому Заповіті ми знаходимо її ім'я не через те, що вона завинила, а тому, що вона мала таку велику віру.

Її віра, яку так яскраво видно при народженні Ісака, повинна була довго рости. Сарра повинна була принести великі жертви. Вона залишила багато чого з того, що любила, і зносила труднощі і розчарування без нарікань.

За будь-яких обставин життя вона намагалася пристосуватися до чоловіка. Її відданість Аврааму допомогла і йому бути вірним Богу.

Наука свідчить, що існують негативні емоції, які можуть зробити людину хворою, але існують і цілющі емоції - радість, задоволення і тверда віра, - які сприяють здоров'ю та довголіттю, і від них людина молодіє.

Чи саме це було таємницею Сарриної вроди і життєвої енергії? Св. ап. Петро  славить її внутрішню красу. Він закликає сіх жінок світу наслідувати приклад Сарри - княгині серед жінок (1Петр. 3, 1-7)