15. АННА – ЖІНКА, ЯКА НЕ ПОМЕРЛА ВІД РОЗБИТОГО СЕРЦЯ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»

НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН

«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»

Лиши твоїх сиріт, я буду їх живити, і твої вдови нехай на мене уповають. Так бо говорить Господь.

Єр. 49, 11-12

15. АННА – ЖІНКА, ЯКА НЕ ПОМЕРЛА ВІД РОЗБИТОГО СЕРЦЯ

«І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом, як то написано в Господньому законі: «Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві», - і принести жертву, як то написано в Господньому законі: «Пару горлиць або двоє голубенят.» А був в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв його на руки, благословив Бога й мовив: “Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду - Ізраїля.” Батько його і мати дивувалися тому, що говорилося про нього. Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.” Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму. І як вони виконали все згідно з законом Господнім, повернулися в Галилею, до Назарету, свого міста.» (Лк. 2, 22-39).

Я бажав би, щоб усі люди були, як я, та кожний має свій особливий дар від Бога, один - такий, а другий - інший. Кажу ж нежонатим та вдовицям, що добре їм, коли зостануться, як я; але коли не можуть стриматися, нехай одружуються: ліпше одружитися, ніж розпалюватися.

1Кор. 7, 7-9

Шануй удовиць, тих що справді вдови. Коли якась удовиця має дітей або внуків, то насамперед нехай вони навчаться шанувати власну родину й віддячуватися батькам, бо це вгодно Богові. Справжня вдова й самотня на Бога покладає надію і перебуває день і ніч у молитвах та благаннях. Котра ж розкошує, та живою вмерла. І це ти їм наказуй, щоб були бездоганні. А коли хтось про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той віри відцурався: він гірший, ніж невірний. Удовицю вибирати не менш, як шістдесятилітню, одного тільки чоловіка жінку, що має гарне ім'я в ділах добрих: що дітей виховала, приймала подорожніх, що святим ноги вмивала, що тим, які в горю, допомагала, всяке добре діло сумлінно виконувала. Молодих же вдовиць тримай від себе подаль, бо як їх охоплює пристрасть, противна Христові, то хочуть заміж виходити, стягаючи на себе осуд, бо відкинули першу віру. А разом з тим звикають бездільно по хатах тинятися, і не тільки нічого не роблять, а ще й цокочуть і скрізь втручаються, і базікають, що не личить. Отже, я хочу, щоб молодші виходили заміж, дітей народжували, рядили домом і не давали противникові ніякої зачіпки для лихомовства. Бо деякі вже пішли слідом за сатаною. Коли ж якась віруюча прийняла до себе вдовиць, нехай їм допомагає, хай не обтяжується Церква, щоб вона могла справжнім удовам помагати.

1Тим. 5, 3-16

Чи може людина померти від розбитого серця? Англійські лікарі спостерігали за багатьма удівцями і дійшли висновку, що деякі з них помирали впродовж півроку після смерті дружини, з них половина – від душевної скорботи.

Здається, життя Анни теж повинно було стати безнадійним. Ще до сьогодні на Середньому Сході удова – це  жінка без майбутнього. Єдине, що їй залишається, це - повернутися до батьківського дому, щоб чекати на іншого чоловіка або смерті.

Анні вісімдесят чотири роки. Вона жила з чоловіком тільки сім років. В деяких перекладах Біблії сказано, що вона вісімдесят чотири роки була удовою. Але в такому віці це не має особливо великої різниці. В усякому разі, ми знаємо, що їй було вісімдесят чотири роки, а може і сто, отже, вона була вельми похилого віку.

Анна була з коліна Асера, із Галилеї. Це не дуже відоме коліно (плем'я). Бо сказано: із Галилеї не прийде пророк (пор. Ів. 7, 52).

Бути пророком – це чоловіча справа. Жінки-пророчиці були рідкісним винятком. Біблія називає тільки декількох: Маріам, Девору, Хулду і Ноадію у Старому Заповіті. А в Новому Заповіті ми знаємо чотирьох дівчат, дочок апостола Филипа-благовісника (пор. Ді. 21, 9).

Анна займає місце якраз в середині між Старим і Новим Заповітом. Це велика честь і особливий привілей – належати до обраниць, бути пророчицею! Бути жінкою, яка може донести до народу, що йому хоче сказати Бог.

«Коли помер мій чоловік, життя для мене перестало існувати», - сказала мені якось одна вдова.

Анна інакше думає про це. Після важкого удару в її житті вона не стала самітницею, що оплакує свою долю. Вона не стала тягарем для своєї родини. Вона не стала людиною, для якої життя закінчилося. Також вона не стала жінкою, якій всі співчувають і ніхто не може допомогти.

Анна не живе минулим. Це одна з небезпек, які загрожують вдовам. Тільки ті, які, як Анна, втратили супутника життя, знають, яка велика ця небезпека.

Коли порушується єдність шлюбу, то залишається людина, яка розірвана надвоє, яка навіть після нетривалого шлюбу вже не може бути такою особистістю, як раніше. Вона залишається половиною від двох.

Чи втішає Анну думка про те, що Бог нічого не забирає для того, щоб тільки забрати? Чи чекає вона, що Він Самого Себе дасть замість того, що у неї забрано?

Щоб зрозуміти це, потрібно наважитись подивитися в майбутнє.

Пізніше Ісус скаже Своїм учням: «Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого» (Лк. 9, 22).

Анна знайшла своє щастя в служінні Богові. Впродовж свого довгого життя вона служить Йому в Єрусалимському храмі постом та молитвою. І це свідчить про те, що вона більше покладається на Бога, аніж на себе.

Якщо жінка наважилась залишити минуле, якщо її щастя не залежить від її безсумнівно дорогих спогадів, якщо вона довіряє Богові сучасне і майбутнє своє життя, тоді божественний мир і спокій приходять в її серце. Тоді в її душі панує віра, мудрість, енергія, які так необхідні світові, духовно і морально. Тоді вона буде в житті не просити, а давати. Тоді вона зможе утішати інших в стражданні і скорботі, тому що вона одержала втіху (розраду) від Бога: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає» (2Кор. 1, 3-4).

Анна ніколи не відходила від Храму, служачи Богові вдень і вночі. Але тут вона також може спілкуватися з людьми і допомагати їм. Її служба Богові виявляється і в тому, що вона хоче й інших зробити щасливими.

Серен К’єркегор говорив: «Двері щастя відчиняються назовні».

За часів Анни життя людське – темне і безпросвітне. Тому багато людей – свідомо чи підсвідомо – очікують Спасителя, Який може прийти тільки від Бога. Вони з нетерпінням чекають приходу Месії.

І цей день настає. Народжується Ісус. Ангели радіють: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання!» (Лк. 2, 14)

Пастухи падають на коліна, щоб вклонитися Йому.

Коли Йосиф і Марія приходять у Храм з Дитиною, щоб присвятити Дитятко Ісус Господеві, як цього вимагав Закон, то вони зустрічають не тільки благочестивого Симеона – він знав, що не помре, аж поки не побачить Месію, - але тут була також і Анна. Бог, Який усі ці роки турбувався про неї, не міг допустити, щоб вона не була присутня в цей святий момент.

Жінка, яка за своїм походженням, станом і віком повинна стояти осторонь, стає привілейованою. Разом із Симеоном вона може бачити Дитя і вклонитися Йому.

Це кульмінаційний момент в її житті, це відповідь на всі її молитви. Це найвеличніша мить усіх часів, якої світ з нетерпінням чекав. Месія тут!

Анна разом з Симеоном прославляє Бога, адже явився довгоочікуваний для народу, для світу і для неї самої Спаситель. Цю радісну звістку вона не може утаїти від людей.

Хтось сказав: «Давати свідчення - значить глянути на Ісуса Христа і потім розповісти іншим те, що ти побачив». Це і зробила Анна.

Тепер видно, як добре вона знає людей. Вона знає, хто очікує визволення Єрусалима. Цим людям вона і розповідає, Кого вона бачила.

Провіщає про Христа не молодий чоловік, а ця стара жінка, яка сама буквально пережила те, що псалмопівець передрікав про Господа: «Розбитих серцем він ізціляє і перев'язує їх рани» (Пс. 147, 3).