Євангелізація як пізнавання та дарування Христа

«Великим ризиком в сучасному світі з його багатогранною та гнітючою пропозицією є смуток, який родиться в призвичаєному до вигоди та пожадливому серці, якому товаришує поверхневий пошук приємностей та ізоляція сумління. Коли внутрішнє життя закривається на власних зацікавленнях і немає місця для інших, ігноруються вбогі, не слухається більше голосу Божого, не відчувається солодкої радості Його любові, зникає ентузіазм, пов’язаний з добрими вчинками. Також і віруючі підпадають під цю загрозу та ризик».[1] Цими словами починає свою Адгортацію Римський Архієрей Франциск, підкреслюючи необхідність буття християн «сіллю землі» (Мт. 5, 13).

 Господь залишає завдання Своїй спільноті, тобто всім нам: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь» (Mт. 28, 19-20). Тому «свідчення, яке Христос дав про Себе, а св. Лука представляє в своїй Євангелії – «Я повинен звіщати Добру Новину» (Лк 4, 43) – має велике значення, адже одним словом окреслює все послання Ісуса: «бо на те Мене послано» (Лк. 4, 43)».[2] Цю місію проповідувати слово Христа Спаситель передає апостолам та його наступникам (пор. Мт. 28 , 19-20). Тож завданням Церкви є «predicare et plentare» (проповідувати та будувати). «Проповідувати» означає нести світло Христового вчення у світ та будувати християнські спільноти. Це завдання є покладене не тільки на священнослужителів, але й на всіх охрещених.

 Євангелізація – це не тільки процес, але й покликання. Церква повинна бути євангелізованою та євангелізувати. Для цього потрібно зустрітися з Христом у Слові Божому та Святих Таїнствах. Той, хто зустрів Ісуса, не зможе не голосити Його. Чудо зцілення прокаженого показує, що зцілений не в змозі вже мовчати і тому не виконує наказу Ісуса, а розповідає всім, що його зцілив Ісус (пор. Мк. 1, 44=Лк. 5, 14). Також і глухонімому Ісус сказав: «Еффата; цебто: Відкрийся! І відкрилися вуха йому, і путо його язика розвʼязалось негайно, і він став говорити виразно! А Він їм звелів, щобнікому цього не розповідали. Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували» (Mк. 7, 34-36). Одним з кінцевих наказів Воскреслого Христа апостолам було розповідати все те, що вони бачили і чули (пор. Мт. 28, 19-20).

 Голосити Господа – це наслідок віри, яку ти переживаєш. Св. Августин навчає: «Віра – це  дотик серцем».[3] Тому потрібно дбати про неї як про дар, що маємо в глиняній посудині, щоби її не зруйнувати. Як наслідок віри з’являється ревність та духовний запал голосити Боже Слово. Ревність – це внутрішній стан, який змушує проповідувати, бо вже не в силі мовчати, коли зустрів у своєму житті Господа. Хто євангелізує, той не може не катехизувати. В катехизі євангелізатора головне місце займає керигма.

 Керигма є тринітарною: вона вогонь Святого Духа, Який уділяється у виді язиків і будить в нас віру в Ісуса Христа, Який через Свою смерть та воскресіння об’являє та подає нескінченне милосердя Отця. На вустах євангелізатора, що катехизує, повинен завжди перебувати вислів: «Ісус Христос тебе любить, дав своє життя, щоби тебе спасти, а тепер Він живе при тобі щоденно, щоби тебе освятити, зміцнити та визволити».[4] Слово Боже є тим середником, яке переорює серце людини, лікує зранену душу та зцілює від гріха.

 Кожен християнин покликаний проповідувати Господа та привести в спільноту Господню тих, хто не пізнав повноти правди та світла Євангелія, звертаючи увагу на «via pulchritudinis», тобто дорогу буття християнином, яка є прекрасною.

 Не можна забувати й про правдивість вчення того, хто проповідує Господа, тому Свята Мати Церква заохочує поглиблювати свої знання про Спасителя та Церкву, щоби вірно передавати скарб віри. Для цього необхідно всім навчатись в єпархіальних катехитичних інститутах чи інших навчальних установах Церкви, також для підтримки формації доцільно  проводити виїзні семінари не лише в єпархіальних центрах, але й в деканатах. Пам’ятаючи про непомильність у вченні Римського Архієрея в справах віри та моралі та всіх єпископів, які разом з ним навчають, кожен вірний повинен пізнавати багатство вчення Христа та поширювати його у середовищі, в якому знаходиться.

 При вслуховуванні в дію Святого Духа зрозуміти Утішителя допомагають знаки часу. Нова євангелізація як передавання віри актуалізується в трьох вимірах:

 1) парафія, душпастирство;

 2) середовище охрещених осіб, які не живуть згідно з вимогами Святого Таїнства Хрещення;

 3) проповідування Євангелії тим, які не знають Христа, або завжди Його відкидали, хоча душею шукали Його.[5]   

 Завданням всіх християн, священиків, богопосвячених осіб та членів різних харизматичних спільнот, церковних братств та чисельних релігійних рухів є невтомно вести до Господа всіх, хто відійшов від Церкви, або ще не пізнав Христа. Кожен християнин повинен стати продовженням рук Господніх, які ведуть до Творця. «Потрібно мати відвагу знаходити нові знаки, нові символи, нові способи голошення Слова, нові форми краси, які появляються в культурних колах, разом з нетиповими формами краси, які, будучи мало значущими для євангелізаторів, стануть особливо промовистими для інших».[6]  Тому важливо пам’ятати про спортивні змагання та турніри (напр. кубок єпархії або  на честь Патріарха з футболу чи інших видів спорту), художні виставки творів прикладного мистецтва та мистецькі фестивалі, різноманітні пісенні конкурси (з яких може появитися не один гурт чи співак, які стануть євангелізаторами в мас-медіа) та інші суспільні зацікавлення як засіб євангелізації, тобто особистим свідченням учасників заходів. Під час проведення цих турнірів потрібно євангелізувати всіх, а кошти, зібрані з різних акцій, присвятити на розвиток тієї чи іншої групи при парафії, або на конкретні благодійні цілі, допомогу в будівництві храмів, тощо.

 Вихід проповідей, новоєвангелізаційних брошур (про Христа, Богородицю, Церкву, Святі Таїнства, чому ми греко-католики та наш дар і благодать бути східними християнами) допоможе усвідомити Божий план спасіння та роль кожного з нас в історії Христової Церкви. Книги на різноманітну тематику, а також інтернетресурс  «Нової євангелізації УГКЦ» повинні стати тим новим ареопагом, який допоможе будь-кому побачити життя різних церковних спільнот (матері в молитві, молитовні братства, харизматичні спільноти) та пізнати багатогранність їхнього життя в Святому Дусі, а навіть і статистику – їхню чисельність при кожній парафії та контактну інформацію. На загальноцерковному рівні випрацювати програму для цих спільнот:

 1) для священика – проповіді, молитовні програми;

 2) для молитовного лідера – тематику та план проведення молитовних зустрічей «величання Господа»;

 3) для євангелізаторів – орієнтовний цикл різноманітних програм для радіомовлення, телебачення, щоб голосити Боже Слово. Інтернет стане певним моніторингом ситуації розвитку парафії в плані молитви і допоможе зміцнити духовне спілкування спільнот.

 Завданням кожного члена тієї чи іншої спільноти є приведення до Бога того, хто відійшов від Церкви. Завдяки особистому свідченню змінюємо та навертаємо оточення, адже не завжди священик знає середовище, а члени євангелізаційного братства повинні бути свідомими та чувати над тими, хто не в Церкві, тісно співпрацюючи зі священиком чи духовним наставником.

 Харизматичні дії в тій чи іншій молитовній спільноті можуть бути для людини, яка навернулася до Бога, деколи чужими й незрозумілими, тому головний акцент кожного, хто євангелізує, - це літургійна духовність, яка йде в парі з наукою Церкви. Не забуваймо про діяльність, яку провадить Церква, щоби наблизити новонаверненого до Бога (регулярні ре колекції, харитативна діяльність, прощі, різноманітні акції, тощо). Згодом людина повинна себе знайти в тій чи іншій молитовній чи харизматичній спільноті. Не тільки священик, але і різні спільноти при парафії, повинні пам’ятати, що всі разом становлять продовження рук Господніх у світі, а тому численні братства, молитовні спільноти та харизматичні рухи є квітами в Господньому саду і не повинні вважати себе привілейованими, чи осуджувати інших, що ті інакше моляться від інших, повинні поважати та слухати священика та церковну владу, які є «alter Christus» (другим Христом), бо мета – навернення до Бога та правильний духовний провід людини в зростанні у вірі.[7] Тому-то Конгрегація у справі Віровчення в Листі до духовенства та вірних «Iuvenescit Ecclesia» пригадує, що є різні особливі благодаті (благодать освячуюча, благодать співпраці, благодать віри, тощо). Харизми є дещо відмінними, бо Дух дає Свої дари як хоче (пор. 1 Кор. 12, 11). Проте вірні не повинні забувати про послух в Церкві та духовний провід як дари та харизми, які мають священнослужителі та особи богопосвятного життя, через яких діє Святий Дух і спричинюється до зросту Церкви.

 Українці повинні пам’ятати, що дар, який ми отримали, – це наша Українська Греко-Католицька Церква, наша Східна Традиція, які є нашим духовним багатством. Саме в цьому ключі необхідно працювати та розвивати наше українське богослів’я і харизматичну діяльність спільнот. Не можна забувати й про паломницькі центри УГКЦ, які прославилися чудами (Зарваниця, Гошів, Унів, Борислав, Жовка, Самбір, Грушів, Вишгород, тощо), щоби в такий спосіб розвинути й релігійно-паломницьке пізнавання України, заснувавши новоєвангелізаційні центри координації та розвитку спільнот тієї чи іншої єпархії.

Кожен вірний повинен усвідомити свою ідентичність і в ній розвивати себе, робити вклад у розвиток суспільства та Церкви. Практикуючі християни повинні стати євангелізаторами. У спільноті євангелізації повинно відбутися оживлення і тих, хто втомився від євангелізації. Тож потрібно переобразити світ у спільноту Господню, показавши велич нашої культури та Київської Традиції.  

 о. д-р Роман Василів                           

---

[1] Ojciec Święty Franciszek, Adhortacja apostolska Evangelii gaudium. O głoszeniu Ewangelii w dzisiejszym świecie, Watykan 2013, № 1, 1 (= EG).

[2] Paweł VI, Adhortacja apostolska Evanglii nuntiandi. O ewangelizacji w świecie współczesnym, Watykan 1975, № 6, 7.

[3] Пор. Ojciec Święty Franciszek, Encyklika Lumen fidei. O wierze, Watykan 2013, 39. 

[4] EG, № 164, 88.

[5] EG № 14, 12-13.

[6] EG № 167, 89-90. 

[7] Пор. Congregazione per la Dottrina della fede,  Lettera «Iuvenescit Ecclesia» ai vescovi della Chiesa Cattolica per la vita e la missione della Chiesa, Vaticano 2016, 3.