7. ПЕНІННА – ЖІНКА, ЯКА НЕ ПРИБОРКАЛА СВОЇ РЕВНОЩІ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»

НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН

«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»

Ненависть сварки роздуває, а любов гріхи всі покриває… В багатомовності гріха не бракуватиме; хто стримує язик, той розумний… Чинити зло – для безумного неначе забава; розумній же людині – мудрість… Надія праведних – радість, а сподівання лихих – погубне.

Прип. 10, 12. 19. 23. 28

7. ПЕНІННА – ЖІНКА,

ЯКА НЕ ПРИБОРКАЛА СВОЇ РЕВНОЩІ

 «Був один чоловік у Раматаїмі, Цуфій з гори Ефраїм, на ім'я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа ефраїмія. Було в нього дві жінки: одна на ім'я Анна, а друга - Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було. Щороку чоловік той ходив із свого міста поклонитися й принести жертву Господеві сил у Шіло, де були два сини Елі, Хофні та Пінхас, священики Господні. Коли надходив День, і Елкана звичайно приносив жертву, він давав Пенінні, своїй жінці, й усім її синам та дочкам по частці. Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно. А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно. Отак воно рік у рік бувало, щоразу як вони ходили до Господнього дому; Пенінна завдавала жалю Анні, а Анна плакала й не їла. Раз якось Елкана, її чоловік, сказав до неї: «Чого ти, Анно, плачеш? Чому ти не їси нічого? Чого сумує твоє серце? Хіба я тобі не дорожчий від десятьох синів?» (1 Сам. 1, 1-8).

«Бо ревнощі запалять лютість у серці мужа, і він не пощадить у день помсти… Лагідне серце - життя для тіла, а заздрість гризе кістки… Жорстока - лютість, гнів - бурхливий, та проти заздрощів хто встоїться?» (Притч. 6, 34; 14, 30; 27, 4).

«Анна молилася й сказала: «Серце моє у Господі радіє, мій ріг піднявся вгору в моїм Бозі; уста мої відкрилися широко на моїх супостатів, бо я радію твоїм спасінням. Немає, як Господь, святого, нема бо іншого, крім тебе, нема скелі, як Бог наш. Не множте слів тих гордовито, нехай зухвалість не виходить з уст ваших, бо Бог - то Господь всевідаючий, він зважує вчинки. Луки ламаються в потужних, а слабосилі оперізуються міццю. Ситі за хліб ідуть у найми, а зголоднілі кидають працювати. Неплідна сім раз родить, а многодітна в'яне. Господь мертвить і оживляє, він зводить до Шеолу і наверх виводить. Господь робить убогим і багатим, принижує, але й підносить угору. Він піднімає нужденного з пороху вгору, підносить бідного з грязі, щоб його з князями посадити і дати у спадщину престіл слави, бо Господні - землі основи, і він на них світ поставив. Він оберігає кроки своїх вірних, а нечестиві в темряві замовкнуть: не силою ж бо горуватиме людина! Противники Господні будуть розбиті! Всевишній громом ударить на небі, Господь судитиме аж по край світу, дасть потугу своєму Цареві, піднесе вгору ріг Помазаника свого.» Повернулася Анна в Раму, додому, а хлопчик зостався служити Господеві під доглядом Елі священика. Сини ж Елі були ледащі: про Господа не дбали, ні про священичі права щодо народу: щоразу було, коли хтось приносив жертву, і м'ясо ще варилось, а вже слуга священика з трьозубою виделкою в руці приходив, і запускав її в казан чи в чавун, чи в котел, чи в горщок, і все, що ті виделки наверх витягали, священик брав для себе. Отак вони з усім Ізраїлем чинили, який туди, в Шіло, приходив. Ба навіть перш, ніж пустять жир з димом, прийде священиків слуга й тому, хто жертвує, бувало, каже: «Давай священикові м'яса на печеню! Не прийме він від тебе вареного м'яса, а лиш сире.» І коли той йому відповідав: «Перш нехай пуститься жир із димом, а тоді бери, що тобі любо», - слуга йому відповідав: «Ні, давай зараз, а не даси, то візьму силоміць!» І гріх тих молодиків був вельми тяжкий перед Господом, бо вони ставилися зневажливо до Господньої офіри. Самуїл же доглядав служби перед Господом, Хлопчина ще, підперезаний льняним ефодом. Мати його робила йому маленьку верхню одежину й приносила щороку, коли приходила зо своїм чоловіком приносити щорічну жертву. Елі при тій нагоді благословив Елкану та його жінку й промовляв: «Нехай Господь поверне тобі потомство від цієї жінки на місце того, що ти дав Господеві.» І вони поверталися додому. І справді Господь навідався до Анни, і вона зачала й породила трьох синів та двох дочок. Тим часом хлопчик Самуїл ріс на служінні в Господа. Хоча Елі й був вельми старий, однак же чув усе, що коїли його сини всьому Ізраїлеві, і те, що жили з жінками, які служили при вході до намету зборів. Тому й говорив їм: «Чого ви коїте так, як ото я чую від усього народу - оті ваші погані вчинки? Ні, мої діти, не гарна поголоска, що я чую: ви віддаляєте народ Господній! Коли згрішить хтось проти чоловіка, то Бог заступиться за нього. А коли хтонебудь проти Господа згрішить, то хто за нього заступиться?» Та вони не слухали батьківського слова: Господь призначив смерть їм. Хлопчина ж Самуїл ріс дедалі більше й здобував дедалі більш ласку так у Бога, як і в людей. Одного разу прийшов до Елі чоловік Божий і сказав до нього: «Так говорить Господь: Чи ж я не об'явився родині батька твого, коли вони були в Єгипті рабами в домі фараона? І вибрав їх з усіх колін Ізраїля собі в священики, щоб приступати до мого жертовника, палити кадило, носити ефод переді мною, й дав домові батька твого всі жертви синів Ізраїля. Чому ж ти дивишся зависним оком на жертви та приноси, які я повелів був, і поважаєш твоїх синів більш від мене, годуючи їх жиром з найкращих частин усіх приносин Ізраїля, народу мого? Ось чому - слово Господа, Бога Ізраїля! Хоч я й постановив був: дім твій і дім батька твого ходитимуть перед моїм обличчям повіки, але тепер - слово Господнє: не так воно буде! Бо я шаную тих, хто мене шанують, а ті, хто мене зневажають, ні за що будуть уважатись! Настане час, коли я відітну твоє рамено й рамено дому батька твого, так що в твоїм домі не буде старого. Ти позиратимеш, як ворог, заздро на все те добро, що Господь зробить для Ізраїля, і в твоїм домі не буде старого, не буде повіки. Когось із твоїх я збережу при моїм жертовнику, щоб колоти твої очі й мучити твою душу; всі ж інші в твоїм домі від людського меча погибнуть. Ознакою ж для тебе буде те, що станеться з твоїми обома синами, з Хофні й Пінхасом: одного дня помруть обидва! І я собі настановлю священика вірного, який буде чинити за моїм серцем і за моєю волею. Я йому збудую дім сталий, і він буде ходити перед моїм помазаником завжди» (1 Сам. 2, 1-35).

Пенінна живе за часів занепаду Ізраїля. Її народ переживає один з найважчих періодів своєї історії. Після смерті Мойсея й Ісуса Навина, які вправно керували народом, настала епоха Суддів.

Часи теократії, коли Бог Ізраїлю Сам хотів бути їхнім Володарем, проминули. Народ не пам’ятав Бога, а все більше вклонявся ідолам. Замість піднесення і процвітання настала доба занепаду та анархії. Ніхто не хотів коритися владі,  законів не дотримувалися. Кожний діяв на свій розсуд (пор. Суд. 21, 25).

І духовне життя було не кращим. Священик Елі накликав па себе гнів Божий, тому що він терпів ганебні вчинки своїх синів Хофні та Пінхаса, які опоганили святилище і перетворили його на дім розпусти (пор. 1 Сам. 2, 12-33).

Так назрівав суд Божий за гріхи. Рід Первосвященика Елі втратив свій авторитет серед народу. Ізраїль зазнав поразки у битві зі своїми запеклими ворогами - філистимлянами. Але, особливою прикрістю було те, що Бог тепер спілкувався з ними не часто. Зв'язок між Богом і Його народом майже втрачено: «Слово Господнє було рідким того часу, видіння не були часто» (1 Сам 3,1).

В сім’ї Пенінни також не все гаразд.

Її чоловік має дві дружини. І хоча це не заборонено, але із Божого порядку створення світу ми знаємо, що такого ніколи не було в його заповітах. Бог дав одну дружину для чоловіка і навпаки:

«Тоді сказав Господь Бог: «Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього» (Бут. 2,18)» (Бут. 2,18)

«Хіба ви не читали, що Творець від початку створив їх чоловіком і жінкою, і мовив: Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом, так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає» (Мт. 19, 4-6);

«Кожний хай має свою жінку, і кожна хай має свого чоловіка» (1 Кор. 7, 2).

Відтоді, як народ відійшов від заповіту Божого, Господь дав настанови, які, перш за все, визначали права первістка: «Як у чоловіка будуть дві жінки, одна улюблена, а друга нелюба, і вони породять йому синів - улюблена й нелюба, - а проте син нелюбої вродиться перший, то коли він віддаватиме своє майно синам у спадщині, неможна йому буде об'явити первородним сина улюбленої перед сином нелюбої, справжнім первородним. Він мусить визнати первородним сина нелюбої і дати йому подвійну пайку з усього, що має; бо він первенець його сили, і йому належиться право первородства» (Втор. 21, 15-17).

Людина, яка порушує Божі закони, сама опиняється у важкому становищі і створює проблеми для інших. Елкана міг би дещо розповісти про це. Атмосфера в його родині нестерпна. Ще одна причина конфліктів у тому, що тільки Пенінна має дітей, а друга його дружина, Анна, бездітна. Богослужінню в родині приділяють особливу увагу. Кожний має свої релігійні обов’язки, але для Пенінни вони нічого не означають.

Пенінна незадоволена і жодного разу не подякувала Богові за те, що благословив її дітьми, та й за інші переваги, які вона має. Її життя неповноцінне, бо вона не вміє бути вдячною. Пенінна не замислюється над тим, що таке любов до ближнього.

Будучи єврейкою, вона не повинна нарікати на свою долю, бо вона має багато дітей, а це вважалося втіленням Божого благословення. В своїх дітях вона буде продовжувати жити, коли її вже не буде.

На противагу Пенінні, Анна страждає від того, що вона не має дітей.

Моральний занепад у суспільстві не розбестив Анну. Бог присутній в її думках і керує її вчинками. Анна – приваблива і лагідна жінка.

Елкана помічає різницю між обома дружинами і любить Анну більше, ніж Пенінну.

Пенінна не бере приклад з Анни. Навпаки, вона хоче панувати, бо сама народила багато дітей. Вона і гадки не має, щоб дякувати Богові за щастя бути матір’ю.

Пенінна ревнива. Вона любить свого чоловіка, але не в змозі знести існування іншої жінки поруч зі своїм чоловіком. Її любов агресивна, бо вона ніколи не покладається на Бога, лише бачить свої переваги перед Анною у своєму великому потомстві. Вона живе природнім життям, а не життям духа. Ідучи в дні єврейських свят до Скинії Заповіту, вона не думає про чистоту своєї душі, з якою повинна стати перед Божим Лицем. Навпаки, ці дні стають для неї часом, коли вона може отруїти життя своєї суперниці, причому посеред родини, сусідів, знайомих та інших прочан.

Вона постійно засмучує Анну, а надто у дні єврейських свят. Для Анни ці дні особливо болісні, тому що саме на свята люди сім’ями ідуть в Силом (Шіло) на богослужіння. Тоді всі бачать, що в неї немає дітей. Пенінна робить все, аби отруїти їй ці хвилини особливого молитовного життя.

Заздрощі, як гіркий бур’ян, проростають в її серці: «Пильнуйте, щоб ніхто не залишився без Божої благодаті, щоб якесь гірке коріння, пустивши паростки угору, не наробило заколоту та щоб не заразило багатьох» (Євр. 12,15). Вони отруюють її життя, бо вона не владна над ними: «Більш ніж щось інше пильнуй своє серце,  бо з нього б'ють життя джерела»  (Притч. 4, 23).

«Ревнощі розпалюють лютість у людському серці», - говорив Соломон (пор. Прип. 6, 34). Лють – це вогонь, який сам не згасне, якщо його вчасно не перебороти. Він вражає не тільки серце, але й наші уста (пор. Рим. 3,14). Мова, повна прокляття і неправди, як зміїна отрута, і може зруйнувати все наше життя. В Святому Письмі сказано: «Язик - вогонь, світ неправди! Язик, вміщений серед наших членів, бруднить усе тіло й запалює круг нашого існування, запалений і сам вогнем пекельним» (Як. 3,6).

Ревнощі виснажують людину, бо вони – від диявола. Через них загинув і сатана. Він заздрив Богові і прагнув стати рівним Йому. Це спричинило його до падіння: «Ти ж говорив у своїм серці: - На небо зійду, над Божими зорями мій престол поставлю й возсяду на горі зборів, на краю півночі. Зійду на вершок хмар, зроблюсь, як Всевишній. Та ось ти в Шеол провалився, в яму преглибоку» (Іс. 14, 13-15). Тому сатана радіє, коли людина потрапляє в розставлену ним пастку.

Часто це йому вдається, бо людина дуже часто за вдачею – заздрісна. І тому велика небезпека в тому, що вона дозволяє мові своїй та словам своїм займатися, або запалюватися мов вогонь від геєни. От якби людина могла спрямувати цей унікальний інструмент, щоб вести бесіду з Богом і славити Його! Яким добрим став би світ!!!... На устах у всіх звучали б тільки правдиві слова!

Ревнощі виникають із суперництва, самолюбства і недостатньої скромності. Хто піддається ревнощам, той дбає тільки про свої особисті інтереси, а не про інтереси інших. Святе Письмо застерігає нас:  «Не робіть нічого під впливом суперечки, чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе; майте на увазі користь не власну, а радше інших» (Флп. 2 3-4).

Ще на початку історії людства ревнощі призвели до братовбивства: Каїн підносить руку на свого брата Авеля.

Ревнощі зароджуються в думках людини. Якщо наміри людини не звернені до Бога, то над думками пануватимуть ревнощі, і людські стосунки зруйнуються: «Ми руйнуємо задуми і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові» (2 Кор. 10, 4-5).

«Заздрісна людина худне, якщо бачить достаток у інших», - говорить Горацій.

Бог не вважає, що заздрість – це риса характеру, притаманна людині. Бог порівнює заздрість з такими важкими гріхами, як розпуста, нестриманість, ідолослужіння та інші: «Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, заздрість, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, - як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують»  (Гал. 5, 19-21). Якщо людина ревнива, то вона шкодить собі більше, ніж тому, проти кого її ревнощі спрямовані. В цьому – підступність ревнощів; вони, як бумеранг, повертаються до ревнивця і завдають йому багато шкоди.

Це повинна була пережити Пенінна. Проблеми свого часу вона не може розв’язати. Це логічно. Але вона не долає навіть своїх труднощів. Хоч вона бачила, як Анна вірою змогла їх побороти.

В Новому Заповіті також зустрічаються випадки нерозумної ревності, які Церква Христова хоче виправити і показати жертовну правдиву любов. Любов не повинна бути агресивною. Навпаки, вона повинна бути милосердною.

Св. апостол Карп, один із LXXII, був єпископом македонського міста Берія. (День пам’яті св. ап. Карпа - 17-го січня та 8-го червня). Правильно навчаючи слова Христової правди, він ревно трудився для розповсюдження слави імені Ісуса Христа серед ідолослужителів. Дуже багатьох він навернув у християнство, бо лише тепер вони пізнали велич християнського вчення та нікчемність служіння поганським божкам. Християнство переможно розповсюджувалося по всіх тодішніх областях цивілізованого світу, тобто Римської імперії. На жаль, бували і випадки, коли охрещені знову поверталися до старих поганських забобон і вірувань. Так трапилося і в середовищі духовного стада св. ап. Карпа.

Один християнин був спокушений і навернувся назад до ідолослужіння. Ревний пастир ап. Карп журився за втраченою овечкою Христового стада і, турбуючись, щоб цей приклад не заразив інших, невідступно молив Господа про покарання і погибель обох нечестивих: і спокусника, і спокушеного. Він молився і проклинав їх тричі на день: вранці, в обід і ввечері. Апостол вважав, що нечестиві, розпусники і ті, які гублять невинні душі, не повинні жити на землі. Апостол Карп молив Господа, щоби впав вогонь із неба і попалив цих двох нечестивців.

Та під час однієї такої молитви з прокляттям він побачив дивне видіння: відкриті небеса, а Господь Ісус Христос сидів на престолі Своєї слави, оточений ангельськими полками. Внизу, під ногами ап. Карп побачив вогняну безодню, над якою стояли і спокусник, і спокушений. Вони обидва прямували в бездну, рухаючись під примусом невидимої сили, якою була молитва св. ап. Карпа. Обидва жахалися і тремтіли. В безодні, серед полум’я і жахів, звивався і скреготав зубами величезний страшний змій. Апостол Карп був сповнений радості, бо очікував загибелі грішників, продовжуючи про це молитися. Коли обидва грішники затрималися над цією вогняною прірвою і все ще не падали в вогняну безодню, то апостол почав нарікати і з прикрістю знову просив у Господа їхньої загибелі. Як тільки він підніс свої очі до неба, то раптом побачив Ісуса, Який зійшов з престолу Своєї слави. Люблячий Спаситель підходить до тих, які йдуть на загибель і подає їм милосердно Свою руку допомоги, а ангели відводять їх від безодні. Ісус Христос звернувся до ап. Карпа: «Муч мене ще, бо Я готовий ще раз постраждати і бути розіп’ятим задля спасіння людей. Чи ти хочеш загибелі братам? Наслідуй Мене і не бажай смерті грішникам, але бажай того, щоби грішник навернувся і жив».

Таким видінням Господь відвернув св. ап. Карпа з його дороги нерозумної ревності у вірі і дав приклад висоти християнської любові, яка обіймає всіх, навіть відступників і ворогів віри. Розповідь про це подає святий Діонисій Ареопагит в посланні до монаха Демофіла (з «Життя святих», 3-го жовтня. День пам’яті Діонисія Ареопагіта).  

Ревність у любові – це навернення іншої людини до Бога та до виконання Його законів. Пенінна занедбала чистоту відносин до Бога, бо ішла в Шіло із люттю і ненавистю, тому Бог поблагословив не її, а Анну, якій дав сина – пророка Самуїла.