8. ЦАРИЦЯ САВСЬКА – ЖІНКА, ЯКА НЕ БОЯЛАСЯ НІ ВИТРАТ, НІ КЛОПОТІВ, ЩОБ СТАТИ МУДРІШОЮ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ»

НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН

«ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»

Мій сину! коли ти мої слова приймеш і мої заповіді заховаєш у себе, вухом твоїм уважаючи на мудрість, схиляючи до правди твоє серце, отак, коли ти розум зватимеш до себе, з закликом звернешся до розсудку, коли шукатимеш його, як срібла, коли розшукуватимеш його, як схований скарб, тоді ти збагнеш острах Господній, тоді знайдеш пізнання Бога. Господь бо дає мудрість, і з його уст виходить знання й розсудливість.

Прип. 2, 1-6

8. ЦАРИЦЯ САВСЬКА – ЖІНКА, ЯКА НЕ БОЯЛАСЯ НІ ВИТРАТ,

НІ КЛОПОТІВ, ЩОБ СТАТИ МУДРІШОЮ

«Цариця савська, почувши про славу Соломона, прибула випробувати його загадками. Прибула вона в Єрусалим з великим почетом, з верблюдами, навантаженими пахощами, премногим золотом і дорогоцінним камінням. Прибувши до Соломона, бесідувала вона з ним про все, що мала на серці. А Соломон дав їй відповідь на всі її питання. Не було нічого невідомого цареві, чого б він їй не вияснив. Як же побачила цариця савська всю мудрість Соломона, палац, що збудував, наїдки до його столу, житла його двораків, розміщення його слуг, їхню одежу, його підчаших та всепалення, що він приносив у Господньому храмі, то й не стямилась і сказала цареві: «Правда було все те, що мені переказали в моїй землі про тебе й про твою мудрість. Не хотіла я вірити тому, аж покіль прибула сама і побачила своїми очима. Та мені й половини не сказано! Мудрість твоя і заможність понад чутку, що до мене докотилась. Щасливі жінки твої, щасливі оці твої слуги, що завжди стоять перед тобою і слухають мудрости твоєї. Благословен Господь, Бог твій, що вподобав тебе і поставив тебе на престолі Ізраїля; а це тому, що Господь любить Ізраїля віковічно, тому поставив тебе царем, щоб чинив ти суд і правду.» І надарувала вона цареві 120 талантів золота і вельми багато пахощів та дорогоцінного каміння. Ніколи більше не прийшло стільки пахощів, як це надарувала цариця савська Соломонові… Цар Соломон дав цариці савській усього, чого жадала й прохала, понад те, що дарував їй як гостинець, гідний царя Соломона. І вона пустилась назад у дорогу в край свій, вона та її слуги» (1 Цар. 10, 1-10. 13).

«Коли савська цариця почула про славу Соломона і, бажаючи перевірити його загадками, прибула до Єрусалиму з вельми великим почетом та з верблюдами, що везли пахощі, силу золота й дорогоцінного каміння; прибувши до Соломона, розмовляла з ним про все, що було в неї на серці. Соломон же відповів їй на всі її питання: нічого не було для Соломона неясного, чого б він їй не з'ясував. Савська цариця, побачивши мудрість Соломона й палац, що він збудував, і страви до його столу, приміщення слуг його, розміщення челяді, одежу їхню, його підчаших та їхню одежу, всепалення, що він приносив у Господньому домі, - з захопленням мовила до царя: «Щира правда те, що я чула в моїй землі про твої діла та про твою мудрість; та я не йняла віри переказам про них, доки не прийшла й не побачила на свої очі. І оце мені й половину не було сказано про твою велику мудрість: у тебе її більше, ніж іде поголоска, що я чула. Щасливі твої люди, щасливі оці твої слуги, що повсякчас стоять перед тобою та слухають твою мудрість. Нехай буде благословен Господь, Бог твій, що сподобав тебе й посадив тебе на свій престіл за царя в Господа, Бога твого! Це тому, що Бог полюбив Ізраїля й хотів зміцнити його навіки, настановив він тебе царем над ним, щоб чинити суд і правду.» І подарувала вона цареві 120 талантів золота й превелику силу пахощів та дорогого каміння; не бувало ніколи таких пахощів, які савська цариця подарувала цареві Соломонові. А слуги Хірама й слуги Соломона, що привезли золота з Офіру, привезли також і алґум-дерева і дорогоцінного каміння. Цар зробив з алґум-дерева сходи до дому Господнього й до царського палацу і цитри та гарфи для співців; не видано було нічого такого раніш у Юдейській землі. Цар же Соломон дав савській цариці все, чого вона бажала й просила, крім того, що дав їй на заміну за те, що вона йому привезла. І вибралась вона назад у свою землю, вона та її слуги. Золота, що приходило до Соломона лише за один рік, було вагою 666 талантів, крім того, що приносили купці та крамарі; та й усі арабські царі й правителі краю приносили золото й срібло Соломонові. Цар Соломон зробив 200 великих щитів із кутого золота - по 6000 шеклів кутого золота пішло на кожний щит - і 300 маленьких щитів із кутого золота - по 300 шеклів золота пішло на кожний щит; цар примістив їх у домі з ливанського дерева. Цар зробив також великий престол із слонової кости й покрив його щирим золотом; ступенів до престолу, золоте ягня біля підніжжя престолу, поруччя по обидва боки сидіння, двох левів, що стояли коло поруччя, і 12 левенят, що стояли там на шістьох східцях по обидва боки. Такого не було роблено ні в якому царстві. Увесь посуд до пиття у царя Соломона був із золота та й все начиння у палаці, що був з ливанського дерева, було з чистого золота. Срібло за часів Соломона вважали нізащо, бо царські кораблі ходили в Таршіш із слугами Хірама; що три роки таршішські кораблі повертались і привозили золото, срібло, слонову кість, малп та пав. Цар Соломон був більший від усіх царів на землі заможністю й мудрістю. Усі царі землі бажали бачити Соломона, щоб послухати його мудрість, яку Бог вклав йому в серце. Кожен з них приносив свій дар: посуд срібний, посуд золотий, одежу, зброю, пахощі, коней та мулів, і так рік у рік. Було у Соломона 4 000 стаєн на коней і колісниці та 12000 колісничників; він розмістив їх по містах для колісниць і при цареві, в Єрусалимі. Він панував над усіма царями від Ріки до Філістимлянської землі та до єгипетської границі. Цар зробив срібло в Єрусалимі таким звичайним, як каміння, а кедрину, як сикомори на Шефелі, така була її сила. Коней приводили Соломонові з Єгипту та з усіх інших країн. Решта дій Соломона, від перших до останніх, записані у літописах пророка Натана, в пророцтві Ахії з Шіло та в видіннях Уддо, видющого за часів Єровоама, сина Навата. Соломон царював в Єрусалимі над Ізраїлем 40 років. І спочив Соломон зо своїми батьками, й поховали його в місті Давида, його батька. Замість нього став царем його син Ровоам» (2 Хр. 9).

«Я мовив сам до себе: Нумо випробую тебе радощами: заживай добра! Але й це марнота. Про сміх я сказав: Він безумний! - а про радість: Яка з неї користь?Я намагавсь у моїм серці звеселяти вином моє тіло, тоді, як ум мій проводив усім розумно, а й віддаватись дурощам, аж докіль не побачу, в чому полягає щастя синів людських, які трудяться під небом за час короткого віку їхнього. Я взявся був до великої праці: набудував собі будинків, насадив собі виноградників розвів собі сади й городи і насадив у них усякого дерева плодового Я накопав собі ставів на воду, щоб буйний гай з них поливати. Придбав собі рабів і рабинь; була у мене й доморосла челядь; посілостей також, товару та овець була велика сила в мене, більш, ніж у всіх, що були переді мною в Єрусалимі. Та й золота я нагромадив собі й срібла, і скарби царів та областей. Завів собі співаків і співачок, і втіху синів людських, жінок усякого роду. Отак я став великим і перевищив усіх, що були переді мною у Єрусалимі; та й мудрість моя теж зосталась при мені. Чого б не забажали мої очі, я не боронив їм, не позбавляв серця мого ніякої радости. Бо серце моє веселилось усяким моїм трудом, і це був мій пай з усього мого труду. Тоді я глянув на всі діла, що руки мої вчинили, і на той труд, що ним я трудився; і ось: геть усе - марнота й гонитва за вітром, і ніякої з того хористи під сонцем. Заповзявсь я придивлятись, що воно таке мудрість, глупота й нерозум. Бо що буде чинити той, хто по цареві прийде? Те саме, що вже робилось. І я побачив, що мудрість перевищує глупоту, як світло перевищує темінь. «Очі мудрого на голові у нього, а дурний ходить у темноті.» Та я й те зауважив, що одна доля їм усім судилась. І я подумав у моєму серці: якщо доля дурного випаде й мені, навіщо тоді мені моя більша мудрість? І от я мовив сам до себе: І це також марнота, бо ні про мудрого, ні про дурного нема згадки повіки, а вже в найближчій будучині все буде забуте. І як мудрий, так само й дурний умирає! І так я зненавидів життя, бо поганим здалось мені те, що діється під сонцем: бо все лиш марнота й гонитва за вітром. І зненавидів я ввесь мій труд, яким, було, трудився під сонцем, тому що залишу його іншому, що буде по мені. А хто знає, чи він буде мудрий, а чи дурний? Однак орудуватиме всім моїм трудом, що ним трудивсь я та мудрував під сонцем. І це теж - марнота. Ось чому зневірилось моє серце в усім моїм труді, що ним трудивсь я під сонцем. Буває бо чоловік, який трудився розумно, вміло та з хистом, однак, лишає свою частку чоловікові, що не трудився над нею, -це теж марнота й велике зло. Бо що буде людині за всю його працю та журбу серця, яких завдає собі під сонцем? Усі бо його дні лише біль, мука - його клопіт: навіть уночі не спочиває його серце; і це теж марнота. Нема нічого ліпшого для чоловіка, як їсти, пити та зазнавати собі добра з своєї праці. Я спостеріг також, що це з руки Божої приходить. Бо хто може їсти й пити без нього? Бо, хто йому до вподоби, тому дає він мудрість, знання й радість; грішникові ж накидає заняття збирати та нагромаджувати, щоб лишити тому, хто до вподоби Богу. Та й це марнота й гонитва за вітром. (Екклез, 2)

«Цариця півдня стане на суді з цим поріддям і його засудить, бо вона прибула з кінця світу, щоб побачити мудрість Соломона, а тут є – більше від Соломона!» (Мт. 12, 42).

Довгий караван повільно піднімається крутою дорогою від Єрихона до Єрусалима. Верблюди, нав’ючені важкою ношею, ледве пересуваються. Погоничі підганяють їх, тому що знають – довга подорож наближається до кінця. Жінка, яка здійснила цю подорож, запитує себе: чи варта ціль затрачених зусиль? Багато часу минуло, поки вони подолали тисячі кілометрів. Подорожі, здавалося, не буде кінця. Ночі – холодні, а дні – спекотні. Вони йшли, ніби через спалений сонцем місячний ландшафт, де тільки іноді траплялося укриття. Але найбільше допікали піщані бурі і гарячі пустельні вітри. Внутрішньо вона увесь цей час відчувала: я повинна йти, я не можу інакше.

Вдома, в своєму царському палаці, вона чула розповіді про Соломона – царя Ізраїля. Здавалося, що він через своє незліченне багатство і розум був наймогутнішим з усіх царів. Його слава розносилася по всьому Сходу, «Ввесь світ жадав бачити Соломона, щоб почути його мудрість, яку Бог йому вклав у серце» (1 Цар. 10, 24). Чимало царів зверталися до нього за порадою і приносили йому дари (пор. Хр. 9, 12).

Цариця Савська (цариця Шеви) хоче почути відповіді на питання, що стосуються її особистого життя, царства, держави, ставлення до Бога.

Кажучи про славу Соломона, усі завжди пов’язують її з Богом Ізраїлевим. Їй не просто здається, але вона твердо переконана, що це Бог Ізраїля – причина такого успіху Соломона.

Вона сама вшановує багатьох богів: богів моря і землі, війни й виноробства, дня і ночі. Але вони ніколи не вирішили жодної її справи. Чи зможе це зробити зараз цей цар Соломон?.. Чи зможе підказати, порадити, стримати, направити?.. Вона розважлива жінка. Вона розумна, але, зважаючи на свої чесноти, хоче домогтися більшого. Щоб навчитися мудрості, вона не знає перешкод, долаючи тисячі кілометрів та пов’язаних із подорожжю незручностей чи прикрощів.

Справжня мудрість завжди поруч із смиренністю. Цариця Савська настільки скромна, що може визнати: я хочу більшого, я не задоволена собою.

Кожний, хто бачить її караван, знає: цариця Савська йде до Єрусалима, щоб порадитись з мудрим царем Соломоном.

Останній поворот дороги – і вона бачить місто. Залишилося тільки піднятися узвозом до Єрусалима. Її увагу привертають величні споруди: палац царя і Божий Храм.

Верблюди, які йдуть за нею, несуть дорогоцінний вантаж: золото, коштовності, пахощі. Їх вартість важко оцінити.

Соломон, десятий син Давида і другий син Давида і Ветсавії, є третім царем Ізраїлю. З волі Божої пророк Натан називає його Єдідея, що означає «улюбленець Божий» (пор. 2Сам. 12, 25).

Після того, як він успадкував трон від свого батька, в нічному сні йому з’явився Бог і спитав: «Що тобі дати?» Відповідь молодого царя була гідною: «Тож дай рабові твоєму розумне серце, щоб він судив твій народ та розбирав між добрим та лихим, бо інакше хто зможе правити тим великим народом» (1Цар. 3, 9).

Відлунням цього бажання прагнення мудрості є слова святого Павла, Учителя Народів, який напоумлює християн: «Тож, уважайте пильно, як маєте поводитися, - не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі»(пор. Еф. 5, 15-16).

Сподобалося Богові, що Соломон просив цього, і Він дав йому не тільки мудрість, але й багатство та славу. Тому Соломон перевершив усіх царів, і за його правління народ переживав золотий вік своєї історії.

Це була доба Гомера і початок античної історії. Єгипет, Ассур і Вавилон – послабли. Ізраїль – найсильніше царство в світі. Єрусалим – прекрасніший від всіх інших міст. Немає такої споруди, яка б своєю красою могла зрівнятися з Єрусалимським Храмом.

Саме в такий благодатний для Ізраїлю час цариця Савська прибуває до Єрусалима. Її візит більш приватний, аніж офіційний.

Відбувається важлива розмова. Цариця досить тактовна, щоб виявити свою спрагу за мудрістю.

Багато питань, які сама не може розв’язати, вона ставить перед Соломоном. Адже він обіймає таку ж високу посаду в своїй державі, як і вона, тому вони зможуть порозумітися: він повинен вирішувати такі ж самі проблеми, як і вона.

На її подив, він відповів на всі складні запитання.

І зрозуміла вона, що цар Соломон благословенний Господом. Адже він має не тільки геніальний розум, а й мудро прикладає свої знання до життя. Це помітно у всьому: у величі його палацу, у вправності його слуг, поводженні придворних. На це вказують добробут і процвітання, що панують в Ізраїлі.

Віра в Бога присутня в усіх його думках і вчинках. В цьому сенс його життя.

Цар Соломон запрошує її на богослужіння, і там вона відкриває секрет його життя.

Коли Соломон приносить жертву всепалення, вона відчуває, як він ототожнюється з жертвенною твариною, що йде на заклання замість нього в покуту за його гріхи (Лев. 1, 1-9).

Бог вказав на засіб, в якому містилося прощення. І Соломон живе цим прощенням. Невинно пролита кров гарантує, що він – винний – буде виправданий.

Спілкування з Богом – зміст його мудрості й розуму, джерело його успіхів.

Вона відчуває, що для нього головне не сама мудрість і її спадок, а пізнання Бога і острах перед Ним. Соломон виконує Божі заповіді і відкрито говорить, що Бог вимагає цього від усіх людей і від царів токаж.

Цариця Савська зворушена цим, найбільші її сподівання виправдались.

«Я не вірила тому, що мені говорили про твою мудрість. Це здавалося мені надмірним. Але дійсність переважила всі чутки, що до мене докотилися. Та мені й половини не сказали».

Вона заздрить його слугам, котрі повсякчас можуть бачити й слухати свого мудрого царя, заздрить народові, яким він править. Цим вона визнає, що мудрість потрібно цінувати понад усе. Похвально те, що вона усвідомила: Соломон – цар, даний ізраїльтянам Богом, бо Бог любить Свій народ і хоче, щоб ним правив мудрий і справедливий володар.

Вона повертається із цієї подорожі духовно збагаченою. Але цар щедро ділився не тільки своєю мудрістю. Подарунки, які він їй дав, ще цінніші від тих, що вона привезла йому. Та найцінніший дар, що вона його отримала, - це знання про Бога, Який дає мудрість. І це вона привезе зі собою до своєї країни.

Цариця Савська увійшла до історії. Ісус Христос наводив її у приклад. Він хвалив її, бо вона не побоялася труднощів, щоб послухати мудрого царя Соломона. Цим вчинком вона засуджує тих, хто щиро не сприймає мудрості. Вона – переконливий приклад для кожної людини, яка прагне знань.

Цариця Савська впевнилася, що Бог дає мудрість, знання і радість тому, хто їх прагне. Розважливий той, хто використовує кожну можливість, аби навчитися мудрості.

Мудрість була відрадою її душі, тому вона і шукала її, як шукають дорогоцінний скарб. І в цьому вона – взірець для інших.

Чи вона примножила тільки свої знання й задоволена цим? Чи її серце бажає пізнати Бога, Саму Істину? З Ним і сам Соломон не може зрівнятися. Вища мудрість не та, що від розуму, а та, що від серця. Той, хто пізнав її, - має майбутнє: «Початок мудрости – острах Господній; спізнання Всесвятого – розум» (Прип. 9, 10).

Апостол Яків через тисячоліття нагадає, що людина, яка тільки слухає Писання, але не виконує його, подібна до тієї, яка розглядає в дзеркалі своє обличчя, але, відійшовши, відразу забуває, яка вона є: «Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи. Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи: ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він. Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, - не як слухач-забудько, а як виконавець діла, - той щасливий у ділі своїм» (Як. 1, 22-25).

Чи була цариця Савська дійсно мудрою? Чи пізнала вона розумом мудрість, якої навчилася у Соломона, чи відчула її й серцем? Чи здійснила вона ті плани, які намислила?

Якщо цариця Савська не навернулася до Бога, то, незважаючи на її захоплюючий приклад, вона є трагічною постаттю. Бо вона мала для цього всі можливості.

В Біблії ми марно будемо шукати відповіді на ці запитання. Та чи не сховано її в словах Ісуса? Він ставить Південну царицю вище від своїх сучасників. Він навіть наводить її у приклад для книжників і фарисеїв.

Чи не є це доказом того, що її історія має щасливий кінець? Історія жінки, що прагнула мудрості.